4 (4)

 Він завмер на кілька секунд, а тоді нарешті втямив всю незручність ситуації. З вуст Северина зірвалось здушене зітхання, і він роззирнувся в пошуках, чим би це прикритися. Зрештою, схопив подушку і притулив її до стегон, а сам позадкував до стіни. Про те, щоб при мені натягувати білизну, навіть не йшлося.

– А… А де… – я махнула рукою, намагаючись зобразити бодай жестами позначити чоловіче спіднє, бо сказати ці слова вголос не вдавалось, в горлі ніби щось застрягло.

Северин вчепився пальцями в подушку так, що аж кісточки побіліли. І якого дідька я дивлюсь на його руки, коли ті руки так близько до місця, куди мені взагалі дивитись не потрібно?

– В-вибач, – трошки затинаючись, промурмотів Северин. – Я не подумав, що ти зайдеш. Одяг… Сохне. Я випадково облився водою. Але то швидко, зараз я все вдягну.

Він навіть шарпонувся до своєї одежі, але вчасно зрозумів, що тоді подушка нічим не допоможе, і повернувся назад до стіни.

– Та, – я спробувала зробити вигляд, що все гаразд, – нічого особливого ж не трапилось. Ну, подумаєш, ти… Ну…

– Роздягнений.

– Ага. Нічого надзвичайного. Тобто, я хотіла сказати, – мої щоки паленіли, – ти гарний, і не можна сказати, що там все не надзвичайне… Тобто, я тебе не розглядала!

– То розглядала чи ні? – пожартував Северин. – Ти зашарілась, до речі. І дуже сильно. То від страху чи огиди?

– Та йди ти! – вигукнула я. – Це просто було несподівано.

– Гаразд. Я зрозумів. Бачити оголених чоловіків – це справа звички.

– Ні! – жахнулась я. – Я ще ніколи… Тобто, ну, я бачила багато роздягнених людей, але не в тому сенсі, в якому ти думаєш. Господи… Ти теж зашарівся! – звинувачувально вигукнула я, ніби в цьому було щось погане. – От! Не тільки я!

– Звісно, нечасто у мене трапляється… Таке, – з вуст Северина зірвався нервовий смішок. – Дідько. Мені насправді дуже незручно. Вибач. Я мусив подумати, що ти, ну, зайдеш. Ти б стукала, чи що.

– Я стукнула! Ти сказав, що можна зайти.

– Але я нічого не казав!

– Почулося. З ким не буває, – зітхнула я. – Коротше, от, – я боком підійшла до ліжка і поклала на нього штани і сорочку. – Приміряй. Думаю, тобі пасуватиме. А я вийду. Чи відвернусь. Ні, вийду і відвернусь, так буде найкраще.

Я справді повернулась до Северина спиною, але чомусь так і не вийшла з кімнати, тільки відійшла ближче до дверей, мало в дерево носом не вдарилась.

– Отже, – він зашурхотів одягом, – якщо ти, як стверджуєш, так багато бачила, чому ж так ніяковієш? Я не чіплятимусь, присягаюсь, я не з тих, хто лізе без дозволу.

Він би отримав мій дозвіл уже після першої ж спроби, невже не ясно?

– Та я вірю, – зітхнула я. – Просто, розумієш, я художниця. Ти тямиш, що таке художниця? Малювати з натури і всіляке інше.

– Розумію. Якщо що, я точно не з тих, хто засуджуватиме дівчину за її попередні стосунки. Тобі нема чого соромитися. Якщо я ляпнув якусь гидоту, то це не зі зла. Але ти в будь-якому випадку вибач мене, ідіота. Напевне, я виразився десь недоречно. І дарма дражнюсь, не слід так поводитись з дівчиною. Ну, коротше. Я не хотів тебе образити.

– Ти мене нічим не образив, – зітхнула я. – Мені справді ніяково. Як я вже говорила, я художниця, набачилась оголеної натури. В різних анатомічних атласах і всякому такому, тямиш? А щоб наживо, то це щойно був перший раз.

Северин чмихнув.

– Це не смішно! Не всі дівчата повинні одразу кидатись в обійми чоловіків. Я ні з ким ще не зустрічалась так, щоб до цього доходило! – обурилась я.

– Єво, – зітхнув він, – можеш повертатися, я вдягнувся. І я над тобою не сміюся. Просто ти дуже мила, от і все.

– Мила? – я озирнулась. Він саме застібав ґудзики сорочки.

Я не помилилась, сиділо справді ідеально.

– Так. Дуже безпосередня. Незіпсована. І я не про те, що досвід з чоловіками псує жінку! – швидко спинив він моє феміністичне обурення. – Це не так. Але люди, які бачили достатньо лайна в цьому житті, знаєш, самі іноді стають, гхм, лайном. Розумієш? А ти не така. Я уявляв собі мажорок трошки інакше. Ти не пихата, не зазнайка, шарієшся он. І не вважаєш мене другим сортом. Мені це дивно, бо, знаєш, ну, зазвичай мене таки вважають. Сортом. Другим.

Я підійшла до нього ближче.

– Северине, – я обережно опустила руку йому на груди, – я не міряю людей грошима. Але мої однокурсниці, можливо. Будуть. І можуть сказати тобі щось неприємне. Якщо ти не готовий до цього, ми можемо нікуди не їхати.

– Оце вже ні. Я такі веселощі нізащо не пропущу, – запевнив мене Северин. – Просто хочу сказати, що ти незвичайна в найкращому з усіх сенсів цього слова.

Напевне, я виглядала наївною дурепою, але не змогла стримати усмішку, і та засяяла на моєму обличчі. Северин був хороший, і я раділа, що я йому подобаюсь.

Можливо, я хотіла з ним не тільки фіктивних стосунків.