4 (1)

Євгенія

Я прокинулась доволі рано і, потягнувшись, підійшла до вікна. Настрій, попри вчорашні пригоди, був чудовий, я ніби передчувала новий цікавий етап в своєму житті. Мусить статись щось вражаюче, якщо я вже позбулась тягаря у вигляді Іллі!

Я підійшла до вікна, щоб вдихнути ковток свіжого повітря, і завмерла.

…Северин не просто вже прокинувся, а й знайшов собі заняття. Хлопець стояв в одних спортивних шортах, ймовірно, позичених у когось зі старших чоловіків, і розминався. На вулиці було, вочевидь, тепло, тому він зняв футболку і зараз присідав, тримаючи спину ідеально рівною.

Які м’язи! Я ніколи раніше не розуміла дівчат, які витріщаються на чоловіків, мовби ніколи такого не бачили. На що облизуватися в залі, на спітнілих шаф, помилково названих людьми? Та й Ілля не приваблював мене настільки, щоб я ним милувалась, то він мною повинен.

Але краще не потрібно. Мені геть не лестила його увага.

Що ж, зараз я різко змінила думку.

Северин мав ідеальне тіло. Гладка, трохи смаглява шкіра здалеку здавалась оксамитовою. Сонячне проміння грало на ній, плуталось в його русявому волоссі. Вчора в напівтемряві воно здалось мені темнішим, але зараз прядки ніби світилися зсередини. Так і торкнулась би, пригладжуючи ту зачіску…

Під шкірою перекочувалися міцні м’язи. Хлопець мав широкі плечі та вузькі стегна, гармонійну, красиву фігуру. Щоразу, коли він виконував повороти тулуба, мені відкривався шикарний вид на його боки. І… Це прес, чи як?

Здається, він серйозно займається спортом, подумала я, роздивляючись Северинів живіт. Очі мимоволі зачепилися за вузьку смужку темного волосся, що втікала під резинку шортів. Так, ну туди точно дивитися не варто.

– Складений, як бог, правда?

Я аж підстрибнула від несподіванки і швиденько озирнулась. Ліля стояла в дверях і всміхалась.

– Ти не зреагувала, коли я постукала, – пояснила вона. – Я хотіла розбудити тебе, аби ти не пропустила цю розкішну квартиру.

– А хіба ти не повинна навпаки стежити за тим, щоб я не витріщалась на нього і взагалі, шанувалась і пам’ятала, що чоловіки страшенно небезпечні для жінок? – уточнила я.

– Тільки якщо вони козли, а жінка не вміє себе захистити, – Ліля підійшла ближче, всілась на моє підвіконня і простягнула склянку з водою.

Я вдячно осушила її майже до дна і вмостилась поруч.

– Що це за спортивна вистава? – поцікавилась у мачухи, намагаючись не зиркати у вікно.

Успіху в тому я не мала, бо погляд раз за разом повертався до Северина. Він, явно намагаючись познущатися наді мною, зараз відтискався від землі, вперши долоні у рожевий килимок для йоги.

Цікавий вибір кольору, звісно…

– Він встав о шостій, – пояснила Ліля. – Спустився на кухню попити води. А я сьогодні рання пташка, бо мала онлайн-консультацію з пацієнтом, що переїхав до США. Що ж, юнак спитав, чи може він зробити на вулиці зарядку, бо він займається спортом. Хто я така, щоб відмовити? Запропонувала йому скористатися спортивним інвентарем.

– І він обрав рожевий килимок і вирішив зняти футболку? – поцікавилась я.

– О, рожевий килимок я видала йому сама, було цікаво перевірити, як зреагує. Нормальні чоловіки не повинні боятися якогось нещасного рожевого погляду, – Ліля підморгнула мені. – А футболка – то вже його власна ініціатива. Не перевіряла особисто Северина, але хлопці його віку зазвичай як та піч.

О так. Ця розкішна рельєфна спина…

– Вадим не ревнуватиме, що ти спостерігаєш за цією виставою? – поцікавилась я, намагаючись здолати бажання затулити Лілі очі долонею.

– Я отримую винятково естетичне задоволення, цей юнак мені в сини годиться! – обурилась Ліля. – Ні-ні, люба, твій старший брат – розумний притомний чоловік, який не став би ревнувати на порожньому місці. Тим паче, Вадим сам – красунчик, я не збираюсь шукати йому заміну.

Я розсміялась. Ліля з Вадимом були разом уже чимало років, і, звісно, про жодне розлучення чи зради не йшлося. Мені здавалось, вони знайшли своє щастя.

І батьками виявились значно кращими, ніж наш з Вадимом вже покійний тато.

– Ти дуже спокійно реагуєш, – сказала я. – Мені здається, Іллі ти влаштовувала більше перевірок, перш ніж дозволити йому лишатись поруч зі мною.

– І все одно не перевірила до кінця, бо воно от що собі дозволяє, – Лілія скривилась. – Рідкісна паскуда, завіз тебе бозна-куди. Але Северин непоганий хлопець.

– Ти визначила це з першого погляду?

– Ясна річ, ні. Він мій підлеглий.

– Тобто?! – охнула я.

– Працює в медичній лабораторії, де я головую, – пояснила Ліля. – Впізнала його ще вчора. Непоганий хлопець, тож можете спробувати. Що, закохалась в нього з першого погляду?

– Це лише щоб відшити Іллю, а так ми ж ледь знайомі! – швидко заперечила я, але щоки аж спалахнули. – Я не схильна так швидко закохуватися!

– Ну звісно, – Лілія всміхнулась. – Отже, ти відігнала Іллю і відпустиш цього хлопця у вільне плавання вже сьогодні, люба? Чи в тебе якісь інші плани на Северина?..