3 (3)

– Добрий вечір, – хрипко привітався я.

– Ілля, якого… – Євгенія від подиву та обурення аж клацнула зубами, але швиденько натягнула на обличчя світлу теплу усмішку. – Мам, знайомся, це Северин. Він мене врятував! А це моя мама, тобто мачуха, Лілія Сергіївна…

– Приємно познайомитися, – Лілія підійшла ближче і першою простягнула мені руку, ніби ми ніколи не бачились і не віталися сьогодні в лабораторії.

Хоча, може, вона просто не помітила таку комашку, як лаборанта, і я в футболці та джинсах не надто схожий на себе ж в халаті. Тоді можна вважати, що мені пощастило, і я можу взяти приз як найнепомітніший працівник лабораторії, повз якого начальство ходить з закритими очима. Можливо, це звучить не надто приємно, зате допомагає не вляпуватися в деякі лихі і вкрай неприємні ситуації.

Звісно, руку жінці я потиснув. Лілія подарувала мені лиху усмішку, і зрозуміти, що саме змусило її так хижо на мене дивитися, я так і не зміг. Спробував зробити вигляд, що нічого не помітив.

– Ілля вже розповів мені дещо і встиг добряче мене налякати, – сказала пані Грозевич, – але я бачу, що ти, Женю, все ж знайшла собі захисника. Запросиш його до нас на вечерю?

– З задоволенням. – швиденько озвалась Євгенія. – А коли?

– Та зараз. Лев саме прислав чудові страви з ресторану, і, оскільки Северин взяв на себе сміливість супроводити тебе додому, а не кинув абиде, я вважаю, що ми повинні його щонайменше нагодувати. Адже вам далеко їхати додому. І я чомусь абсолютно переконана, що ви страшенно голодний, так, Северине?

– Ну… Є трохи, – я таки був голодний, бо замість вечері мусив рятувати Євгенію, а потім не до того було, але від погляду Лілії стало не по собі.

Не впевнений, що у мене буде достатньо хороший апетит.

– А не запізно для їжі? – здивувався Ілля. – Уже майже десята. Ті, хто веде здоровий образ життя, не мали б о такій годині…

– Краще поїсти пізно, аніж лягати спати на голодний шлунок, а потім мучитися від спазмів. Як лікарка кажу, – Лілія так лагідно глянула на Іллю, що я б на його місці негайно хапався за речі, викликав таксі і тікав геть.

Або цей клятий мажор добре знав Лілію і вважав, що вона до нього прихильна, або був геть дурним, але він закивав.

– Якщо ви так вважаєте, то я теж з задоволенням зостанусь.

– Звісно. Їжі на всіх вистачить, – погрозливо промовила пані Грозевич. – Заодно розкажете мені, що ж такого сталося…

Жінка і справді швиденько накрила на стіл. Їжі було чимало, і пахла вона просто надзвичайно. Я знов відчув голод. Що ж, якщо мене приб’ють тут, то бодай наїмся наостанок. Бо якщо потім звільнять, доведеться довго економити на харчах.

– Ну, розказуйте, – звеліла Женіна мачуха, – що сталось? Від чого тебе довелось рятувати, Женю?

– Ілля запросив мене на виставку… Я приїхала туди першою, його десь не було, і уяви собі, до мене причепилися хулігани, – взялась розповідати дівчина. – І телефон відібрали…

– Добре, що я нагодився вчасно, щоб мобільний забрати знов, – вклинився Ілля. – Лізуть усілякі до беззахисної дівчини…

– Так, але недостатньо вчасно, аби врятувати мене, – зиркнула на свого вже колишнього, як я зрозумів, хлопця Євгенія. – Я так розгубилась! Забула про всі уроки самозахисту. Але мені пощастило. Северин живе там поруч, він вийшов мене рятувати. Тоді позвав до себе в квартиру…

– Женю-Женю, ти геть забула про правила безпеки, – поклацав язиком Ілля. – В квартиру, до незнайомого хлопця! Слід було все ж почекати.

– Ага, ну звісно, – буркнув я, – доки лицар на білому лімузині з’явиться. А якщо він запізниться, і до дівчини ще хтось причепиться, то це, звісно, дурниці.

– Їж, – Ілля підсунув до мене тарілку, – ти голодний.

Дуже зручний метод затикання рота комусь. Але дієвий, бо я справді захопився смачнючим стейком і на якийсь час навіть випав з розмови.

– Цікаво виходить, звісно, – поклацала язиком Лілія. – Женю, нам доведеться з тобою поговорити стосовно довіри хлопцям.

– От-от, – закивав Ілля. – Треба було чекати мене і…

Пані Грозевич підняла руку. Ілля миттю прикусив язика. Здається, її жести діяли на хлопця безвідмовно.

– Мені не подобається, що ти зустрічаєшся з дурним чоловіком, – вказала вона на Іллю ножем.

– Я не дурний! – вибухнув мажор.

– Так? Ну, якщо розумна людина привезла мою доньку в такий район, ще й запізнилась, то вона могла зробити це винятково з лихою метою, бо цілком очевидно, що в таких районах нічого хорошого з домашніми дівчатками не відбувається. А якщо Женя зустрічається з лихим чоловіком, то це не подобається мені ще більше, – байдуже промовила жінка. – То що, Ілле, ти на це скажеш?