2 (2)

Северин витріщився на мене, як на божевільну. Власне, не те щоб я почувала себе зараз притомною поміркованою особою, радше трошки… з джмеликом. Але Ілля заслуговував відчути на собі мій гнів сповна.

– Якщо треба, – додала я швидко, – я заплачу. Стільки, скільки знадобиться.

– Я щойно витягнув тебе з лап хуліганів, – нагадав Северин, – і ти забула у них свій мобільний телефон. Я дуже сумніваюсь, що ти можеш осипати мене грошима, сонечко.

– Зараз – не можу, – чесно визнала я, – і розраховую винятково на акт твоєї доброї волі. Але я спадкоємиця чималих статків і… – гаразд, це зайві деталі. – Ну, коротше, я попрошу у мачухи, і вона мені дасть, скільки треба.

– На фіктивного хлопця?

– Не обов’язково уточнювати, на що саме. У нас в родині не прийнято доскіпуватися до чужих фінансів.

– А якщо я від тебе проситиму нову квартиру? Чи спорткар?

– Ти хочеш спорткар? – здивовано уточнила я. – Тоді одразу і з охороною, бо тут його миттю обнесуть… Краще квартиру. Хоча це, звісно, дорого, але…

– Я пожартував, – Северин примирливо підняв руки. – Все-все. Не хвилюйся. Я згоден тобі допомогти сьогодні просто так, якщо ти надереш дупу тому мажорові.

– Я не збираюсь його бити.

– Ну, образно. Посадиш його в калюжу?

– Це мені більше подобається, – аж надто серйозно, як для такої визначної ділової пропозиції, закивала я. – Але, якщо у нас з тобою все вдасться, може вийти так, що потрібно буде ще трішки підіграти. Ну, знаєш… Буде погано, якщо наше кохання зів’яне, ледь встигнувши спалахнути.

– Ти пропонуєш грати твого хлопця на постійній основі?

– Деякий час.

Северин застогнав.

– Що, як у мене є дівчина? – поцікавився він. – Пропонуєш попередити її, що я заробляю гроші на наше весілля, крутячи роман з тобою?

– Ой, а в тебе є дівчина? – я відчула, що густо шаріюся. Чомусь думка про те, що у Северина справді є пара, раніше не приходила мені в голову.

Дарма, слід було про це подумати. Він хлопець симпатичний, високий, з гарною фігурою, кинувся мене сміливо захищати, на відміну від деяких… Я задивилась в його очі, а потім подумки дала собі запотиличник. Чудовий момент почати витріщатися на хлопця – саме тоді, коли він сказав мені, що не вільний.

Щоки спалахнули вогнем. Мені враз стало соромно, аж захотілось провалитися крізь землю.

– Пробач, – буркнула я. – Про це я якось не подумала. Тоді тільки на один вечір, і за потреби я їй все поясню…

Треба ще роздушити дурнуватий жаль, що у Северина хтось є. Цікаво, а його дівчині подобаються миші?

– Ой, не шарійся, – він розсміявся. – В мене насправді нема дівчини.

– Ти ж щойно сказав, що є!

– Не сказав. Я спитав, що робити, якщо раптом вона в мене є? Бо подивись, в яких умовах я живу? Мишам потрібне нормальне помешкання, а я не завжди маю достатньо грошей, щоб за комуналку заплатити! – Северин дражливо підморгнув мені. – Не сердься, я просто трішечки підколов тебе. По-дружньому. Це, так би мовити, фундамент наших міцних фіктивних стосунків.

В цю мить я трішечки ненавиділа себе за полегшення, яке окотило мене хвилею, і розсміялась рядом з хлопцем.

– Ну, якщо нема, то ми домовились?

– Так, але з можливістю перегляду угоди. Поки що на один вечір, а там побачимо, що ти робитимеш далі. А-ну, давай інструкції. Я маю дивитись на тебе закоханими очима і казати, що захищу від будь-якого ворога, який лише виникне на твоєму шляху? Ревниво гарчати на цього Іллю?

– Ні-ні-ні, – похитала головою я. – Це я виснутиму на тобі і казатиму, який ти чудовий. А потім, під кінець вечора, коли витріпаю Іллі всі нерви, скажу, що між нами з ним все скінчено, тому що моє серце належить тепер тобі, моєму мужньому захиснику і рятівнику.

Северин пирхнув.

– Дуже характерно для тебе висіти на комусь?

– Аніскілечки. Але я постараюсь зімпровізувати гарно. Нам, напевне, треба вийти на вулицю?

Северин підійшов до вікна, виглянув надвір. Я підступила слідом за ним. Ілля був там, походжав колами, явно нервуючи. Не знав, куди я поділась. Що ж, пора уже розбити цю інтригу і перейти до першого пункту мого підступного плану.

Я відчувала себе радше дурною, аніж сміливою, але все ж побігла надвір. Северин рушив за мною.

– Ілле! – гукнула я з порогу, і хлопець миттю озирнувся, зачувши мій голос.

– Женько! Де ти була?! – вигукнув він. – Я всюди тебе шукав!..

Бачила я, як ти мене всюди шукав.

– А це хто поруч з тобою? – Ілля пригальмував, забачивши Северина. – Геть від моєї дівчини, покидьку!

– Ілле, не говори так! Це мій рятівник, Северин! – швидко проторохкотіла я. – Він захистив мене хуліганів – а їх було аж троє! Я запросила його на виставку з нами, Ілле, ти ж не проти? – і з цими словами я повисла на Севериновій шиї.