1 (3)

Судячи з погляду, яким обдарував мене Северин, він уже навіть не співчував ходячому нещастю, яке вляпалося в стільки проблем одночасно.

– І як це сталось? – зітхнув він.

– Ті хлопці вихопили мобільний перед тим, як ти підійшов, – пояснила я. – А потім мені вже не до мобільного було… Напевне, він так у їх головного і лишився.

– І що ти мені пропонуєш, сходити за телефоном? – уїдливо поцікавився Северин.

– Ні-ні, – мотнула головою я. – Нічого не потрібно! Правда. Я ж розумію, що вони… Просто я не знаю, як тепер подзвонити мачусі. Вона ж мене приб’є.

Здається, при згадці мачухи Северин глянув на мене співчутливіше, ніж досі.

– Сильно сваритиме? Через мобільний? – уточнив він.

Я поморощилась.

– Будемо вважати, що так, – нервово промурмотіла у відповідь, хоча насправді Лілія і слова не скаже мені за телефон. Грошей у нас більш ніж достатньо, щоб хоч кожен день купувати мобільний, а мій уже пора було змінювати.

Але я не попередила, куди їду, вляпалась в неприємності і могла постраждати, а за це вона однозначно буде на мене сердитись. Звісно, спочатку знайде тих хуліганів та повідриває їм вуха, можливо, навіть особисто, бо не зліть жінку-хірурга, але потім! Потім мені теж дістанеться на горіхи. І на решту літа я можу про походи куди-небудь без охорони просто забути.

Северину я про це не сказала. Здоровий глузд нарешті повернувся з відпустки, нагадав про своє існування у моїй черепній коробці і повідомив, що краще не розповідати ледь знайомим хлопцям про те, наскільки в тебе багата родина. Та й навіть якщо він не спробує цим скористатися, навряд чи співчуватиме таким мажорським проблемам, як «охорона на хвості».

В цей район, до речі, треба було її взяти. А я, дурепа, повірила Іллі.

– Я подумаю, що можна зробити, – зітхнув Северин. – Ти номер своєї мачухи пам’ятаєш? Чи там батька?..

– Ой, ні, на той світ я точно не дзвонитиму, – нервово гмикнула я. – Батька вже давно на світі нема. Він був не дуже добрим.

– То ти лише з мачухою лишилась? – він подарував мені співчутливий погляд. – Ну, може, я піду, знайду цих козлів…

Залишатися наодинці в квартирі я не хотіла, ризикувати життям та здоров’ям Северина також, тож мимоволі вчепилась в його руку. Долоня хлопця була суха і тепла, приємна.

– Не треба, – випалила я. – Ні, правда. Мама Ліля… Ну тобто мачуха, вона насправді в мене хороша, і не сваритиметься. І Вадим теж.

– А це?..

– Її чоловік і мій старший брат. Але він мені за батька. А Ліля за мачуху. Ну, якось так. Моя рідна мама давно померла, я ще зовсім маленькою була, – я поняття не мала, нащо вивалила стільки особистої інформації на Северина, і вибачливо всміхнулась. – Забудь. Вони мене люблять, якщо чесно.

– А приб’ють тоді за що?

– За те, що сюди приїхала, – зізналась я. – Сама. Ну тобто, не сама, але Ілля так і не прийшов…

Я сперлась об стіл і раптом відчула, як по мені щось повзе. Очі розширились від жаху, і я перевела погляд на долоню. Якщо чесно, в цьому райончику я чекала побачити щонайменше здоровенного таргана, і то був би ще мирний варіант.

Натомість мене обнюхувала миша.

Біла, з довгим рожевим хвостом.

– Це звідки? – прошепотіла я, витріщаючись на неї, як на диво.

– Я ж казав, у мене є миші, – зніяковів мій рятівник, ловлячи пухнасту за хвіст. – Лабораторні.

– Знаєш, ти мене вибач, але ця квартира не надто схожа на лабораторію…

– Бо вона і не є нею, – фиркнув Северин. – Я їх з університету притягнув. У нас там проводились експерименти, лабораторні дослідження. На мишах. Ну, а потім мені вручили коробку і сказали, що їх треба того, утилізувати. Слухай, ну не міг же я їх вбити! Вони, на щастя, не розмножаються, тож тепер доживають віку у мене вдома.

– Ти рятівник мишей? – пожартувала я. – Круто! Погано, що хтось хотів їм нашкодити… А ти навчаєшся в університеті?

– Думаєш, – Северин відійшов до вікна, – тут тільки хулігани безграмотні жити можуть? Я – майбутній лікар.

Я хотіла виправдатись за свої необережні слова, але він вже спохмурнів.

– Та щоб мене. Вам сьогодні тут медом намазано, чи що?

– А?

– Та якийсь хлопець наривається.

Я підійшла до нього, визирнула у вікно і теж спохмурніла. Ось і Ілля. І три вже знайомих мені хулігани…