1 (2)

На якусь мить я всерйоз замислилась, чи і мені не втекти куди подалі від цього хлопця. Принаймні, він один… Але Северин правильно вловив мої наміри і те, як я зиркала то вправо, то вліво.

– Якщо ти думаєш, що вони дуже далеко пішли, то помиляєшся, точно отираються неподалік. І відразу підійдуть. Ходімо, – він потягнув мене за руку, – якщо не хочеш поспілкуватися з ними знову.

Я зробила кілька невпевнених кроків і знову озирнулась.

– Послухай, – я не могла змусити себе говорити гучно, – Северине, за мною зараз приїде мій хлопець. Він вже десь… На підході.

– Як тебе звати?

Питання застало мене зненацька. Северин став так, щоб дивитись прямо мені у вічі, і серце закалатало в грудях, як дурне. Не знаю, чому цей хлопець так впливав на мене, але під миготливим світлом ліхтаря я раптом спіймала себе на ірраціональній думці: а він гарний, аж надто, як на хулігана. Напевне, моєму випадковому рятівнику було років двадцять, не більше. Северин якимось чином вмудрявся виглядати міцним, кремезним, але і витонченим, ніяка не шафа.

– Хей? – гукнув він, доки я вивчала поглядом його широкі розльотисті брови, світлі очі і тонкі вуста, лінію щелепи. – То звати тебе як? Ти в порядку взагалі?

Я швидко закліпала, повертаючись до тями. Знайшла коли роздивлятися незнайомця, з яким застрягла один на один посеред вулиці у найпаршивішому районі столиці!

– Євгенія, – представилась я.

– Що ж, Єво, давай я тобі поясню все, як є. Оті три крутелика – не єдині покидьки, що зараз снують районом. Якщо я залишу тебе тут одну, хтось підлізе. Якщо стоятиму з тобою, чекаючи на твого хлопця, то, по-перше, викрию власну брехню, – він говорив зовсім тихо, але впевнено, – а по-друге, хтось сміливий до нас таки полізе. Так що або він зараз з’являється тут, або ми йдемо геть, в безпечне місце.

Я закліпала.

– Чому Єва?..

– Та ти на Женю не схожа. Якась не від світу цього, – буркнув Северин. – Давай, швидше, – він підштовхнув мене в плече. – Швидше, швидше, нема чого тут стояти.

Цього разу я підкорилась. Начекалась уже Іллі більш ніж достатньо, і якщо його досі нема, то може зовсім і не приїхати.

На очі набігли сльози. Я кілька разів шморгнула носом, слухняно йдучи поруч з Северином. Він довів мене до одного з будинків, заштовхнув у темний під’їзд і там, підтягнувши до себе ближче, спитав:

– Ти чого?.. Слухай, – теплі долоні ковзнули по моїх передпліччях, – ти не лякайся, Єво, я ж нічого тобі не зроблю. Просто пересидиш в мене вдома, ну? Та я не кусаюсь. І нічого тобі не зроблю. Просто це паршивий район, щоб дівчина самотня стояла під ліхтарем.

– Та я не… я не боюсь, – буркнула я, хоча страх насправді гриз мене зсередини. – Все нормально. Просто мені образливо, розумієш? Ми… Це мало бути побачення!

Я спробувала втерти непрохані сльози. Тепер ще й пандою буду, якщо клята туш розповзеться, взагалі курям насміх.

– Ходімо, – зітхнув Северин. – Напою тебе чаєм.

– Нащо?

– Та у мене вдома нема більше нічого, крім чаю, – пробурмотів він. – Миша в холодильнику… Так, а ти мишей дуже боїшся?

– Я думаю, – озвалась я тихо, – про мишу це метафора, а не справді, але взагалі-то не боюсь.

– В холодильнику, може, й метафора, – Северин підштовхнув мене. – Давай, давай. В під’їзді теж стирчати не варто.

Ми піднялись на третій поверх, і Северин відчинив двері, пропускаючи мене в напівтемряву незнайомої квартири. Я прослизхнула в коридор і спинилась, намагаючись не концентруватись на дзенькоті ключів, що провертались в замковій щілині.

– Все, видихай, – поплескав мене по плечі Северин. – Тепер ти в безпеці.

– І ти привів мене в свою квартиру для того, щоб?..

– До тебе не причепилась якась бридота дорогою, – підсумував він.

– Я… Я тобі віддячити маю за допомогу, так? – я поняття не мала, що робити далі.

Ілюзія самовпевненого хулігана розтанула. Тепер, в приміщенні, Северин м’яко посміхався мені і виглядав абсолютно мирним.

– Та забий, – відмахнувся він. – У нас тут щовечора якісь пригоди. Добре, що ці хоч без ножа були. На ніж я не поліз би.

– Ти й так міг не лізти.

– Ненавиджу, коли дівчат чіпають, – скривився Северин. – Я тебе з вікна побачив, ну, от і вийшов. Так що давай, дзвони своєму придурку-кавалеру, щоб швидше за тобою приїхав. Коли додому доберешся, до речі, раджу послати його під три чорти. Це взагалі додуматися треба було, дівчину в таке місце покликати…

Я кивнула, сягнула в кишеню і раптом зрозуміла, що мобільного там нема.

– Северине… Здається, телефон вкрали.

___

Любі читачі, вітаю вас у запальній молодіжній новинці про Євгенію, ідеальну дівчину з багатої родини, і простого хлопця з непростою вдачею Северина. Їх шляхи не мали б перетнутися, але самі бачите, як воно сталось. 

Сподіваюсь, ця книга подарує вам багато приємних емоцій і зможе викликати усмішку. Буду дуже вдячна, якщо поділитеся вашими першими враженнями про персонажів! Дякую, що ви зі мною.