Третя частина

   Павло вперше опинивсь на планеті без підтримки та захисту технічних пристроїв, в звичайному армійському комбінезоні, плазмовою гвинтівкою, ножом та сокирою. Знаючи тваринний світ планети він розумів, ця зброя не давала йому  ефективного захисту, тільки як психологічне самозаспокоєння. Гвинтівку він тримав міцно очікуючи негайного нападу місцевих хижаків, та все одно повернув голову назад подивитись на монстрів затиснутих всередині периметра силовим полем. З того боку на нього не моргаючи дививсь  багатоніжка своїми брунатними очима.  Неначе скляний  погляд смерті.  ЇЇ щелепи рухались пробуючи прогризати силове поле, натомість летіли тільки іскри.

    - Цей раунд я виграв, - звернувсь він до тварини. - Та ти все одно мене не розумієш. – Як він помилявсь.

    Рішення залишиться на планеті в нього не виникло спонтанно, під час розмови з Петром. Він зрозумів що планету в спокої імперія не залишить. І доказом стало те що його керівника  направив сам фаворит, який подейкували, за кулісами смикав важелями державного управління. Про нього ходили легенди як про безпринципного і жорсткого  керівника. Якщо потрібно було послати на смерть  мільйон, два, неважливо скільки громадян заради досягнення цілі, він це робив не задумуючись.  Людська спільнота імперії слугувала лиш розхідним матеріалом в боротьбі за панування в секторі. «Ми молода раса яка вийшла на простори всесвіту, нас багато і ми на чолі з нашим світосяйним імператором відвоюємо території для нашого розвитку, і заставимо розвинуті світи рахуватись з нашою думкою» любив він повторювати на публічних заходах. Яка сила його зв’язувала з імператором, толком ніхто не знав. Тому такі пилинки як він змітались з дороги не задумуючись. І полковник знаходивсь в системі, при тому що він входив до когорти не найгірших керівників, він виконає наказ без зволікань.   Між двох доріг він вибрав невідомість, бо другий шлях закінчувавсь розстрільною стіною. Він ясно побачив своє майбутнє в  складі імперії – воно відсутнє, бо він програв.

   Та потрібно було рухатись і чим швидше тим краще. Скільки часу потрібно монстрам для знищення генератора він уяви не мав. Тому вибравши напрямок до узгір’я він біг наскільки дозволяла висока трава в вибраному напрямку.  Благо ціль здавалась близькою, гори, ось вони на горизонті. В ліс він точно не мав наміру навіть потикатись, там насиченість простору різними істотами являлась надто високою. А в передгір’ях він розраховував знайти, можливо викопати принаймні тимчасову схованку, також важливим для нього було те що з гір стікало багато струмків і невеликих річок, тож проблема з доступом до води вирішувалась автоматично. За годину організм відмовивсь бігти, трава плуталась між ногами, і після декількох падінь  він перейшов на повільний рух. База залишилась далеко позаду, Павло вперше дозволив собі розслабитись. І відразу його огорнули звуки чужого степу.  Тріск цикад гучний та інший від знайомих земних звуків, крики та спів пташок, бурмотіння тварин, невидимих в високій траві. Вереск впійманої здобичі, все зливалось в єдиний живий гул наповненого життям степу. До цього всього добавлялись запахи, трав, квітів, та ще якийсь невідомий тваринний запах. На жаль стадо цих травоїдів він побачив занадто пізно. Поки він виходив з невеликої улоговини зі струмком він побачив їх. Великих тони на дві з двома гострими рогами, товстою густо зарослою шерстю шиєю, і двома доволі довгими хоботами. Вони широким фронтом повільно сунули по трав’яному морю час від часу  вириваючи одним хоботом пучок  рослин з обвислими мітлами з насінням, другим вправно відривали ці мітли, відправляли в рот і повільно  пережовували. Обминути стадо ставало пізно тому Павло ліг в траву сподіваючись що його не помітять.  Стадо проходили дещо в стороні, тому надія була, що не затопчуть, або не нахромлять  на рога. Надія не справдилась. Гупання ніг здоровенної туші невпинно наближалось. Крізь траву він побачив голову у два фіолетових ока які дивились на нього зверху. Тіло від страху покрилось гусиною шкірою, та він все одно вирішив встати, тримаючи гвинтівку напоготові. Тварина теж здивувалась, щось перед нею дивне піднялось на дві ноги. Вона нагнула  голову направивши на нього роги, і забурмотіла. Павло застиг намертво, бочячись бодай дихнути. За якихсь хвилини агресивність тварини зменшилась, верх взяла цікавість. Вона підійшла підняла обидва хоботи і з двох сторін почала його обнюхувати. Ні живий ні мертвий від страху чоловік застиг, тільки  і мав можливість дивитися в два фіолетових ока, душа давно заховалась в п’ятках . Тут монстр підняв голову відкрив пащу з рівними великими  чорними зубами і видав звуки схожі на голосне бурмотіння. Стадо вмить підняло голови і направилось до чоловіка. За хвилину він вже був оточений великими тілами, всі вони своїми хоботами  його обнюхували пробували потягнути за одежу. Один навіть потягнув за рушницю. Руки мертвою хваткою вчепились в зброю, тому тварина вважаючи її неїстівною втратила інтерес. Через деякий час тварини залишили його в спокої, і поволі знову прийнялись їсти. Стадо повільно пішло далі, залишивши після себе тільки доволі сильний і специфічний запах, і витоптану траву.

    - Я живий, - нарешті Павло розслабивсь. Він стояв на галявині із втоптаною травою і посміхавсь. Його не зачепили, і взагалі не завдали ніякої шкоди. Він порадувавсь за себе що втримавсь і не став від страху стріляти. Подививсь вслід, мирні травоїдні тварини. Та чи мирні? Тварини спокійно йшли по степу коли навпроти з’явилась велика багатоніжка. Її поява викликала велике збурення, тварини згуртувались і накинулись на хижака.  Багатоніжка подивившись на розлючених монстрів розвернулась і зникла в високій траві.

     Переживши стрес він рушив далі, попутно радуючись, що тварини пішли по його слідах, затоптуючи їх та знищуючи запах. Поки що він не зустрічав хижаків, хоч різні звуки долинали звідусіль, і це трохи дивувало.  По дорозі почали траплятись  доволі великі камінні валуни, признак скорого потрапляння в гірську місцевість. Час невпинно йшов і сонце зібралось сховатись за найближчу гірську вершину. Однак ніякого признаку печери чи якоїсь щілини між валунами де можна було би на ніч забитись, не траплялось. Нерви починали  бити на сполох. Те що йому не траплялись хижаки, являлось добрим знаком, та наближалась ніч. Чоловік прискорив крок і за великим валуном вийшов прямо на неї.