Захисник

Жив-був хлопчик. Мама називала його Котигорошком, а йому не подобалося. І бабуся називала його Котигорошком, і навіть мамина сестра тітка Ярина. Тільки тато називав "тезком", а хлопчик не знав, хто це такий. А йому все цікаво було знати.

- Чому я Котигорошко? - запитав хлопчик у мами, а вона каже:

- Почекай, я вареники варю. Ось доварю - і розповім.

То він не став чекати, взяв свою булаву та й пішов світом відповідь шукати.

Ішов, ішов, зустрів дракона. Той лежав у затінку під кущем будяка і дрімав. Голова в нього, як не дивно, була одна, і взагалі він був більше схожий на корінь старої яблуні, що росла зразу за хатою, але хлопчик знав, що то дракон.

- Агов! - крикнув хлопчик і змахнув булавою. - Давай битися!

Змій відкрив очі, здивовано покліпав ними і спитав:

- Для чого?

- Бо всі мене називають Котигорошком, а мені не подобається!

- А мене всі називають змієм, і мені теж не подобається, - сказав дракон і позіхнув. - Але я не хочу битися.

Отакої. Котигорошко дуже здивувався і зацікавився. Він присів біля змія і пошепки попитав:

- А чому тебе так називають?

- Нууу... - змій задумався, погойдуючи хвостом, який був дуже схожий на китичку будякових квіток. - Можливо тому, що я схожий на змія. А насправді мене звуть Степан. Це означає "вінок", а я люблю квіти. Мені подобається. А це, часом, не тебе гукають?

З боку хати чулися тривожні голоси.

- Олесююю! - кричала мама.

- Лееесиииик! - гукала тітка Ярина.

- Не знаю. - сказав хлопчик. - Я ж не Лесик і не Олесь, я Котигорошко. Але треба йти. Мама обіцяла вареників з полуницею наварити. Як я не прийду - віддадуть тому Лесику, чого доброго. До побачення.

Змій Степан махнув хвостом і вклався знов дрімати. А хлопчик побіг до хати. Він недалеко від неї відійшов - яблуня і кущ будяка росли якраз там, де закінчувався паркан.

- Я тут! - гукнув хлопчик. Він біг по траві і високо тримав свою булаву, трохи схожу на стебло соняха. Мама підхопила його і пригорнула до себе, а тітка Ярина стояла поряд і гладила його по спині. Очі що в мами, що в тітки були злякані.

- Знайшли? - з хати вийшов тато з рушником у руках. Він тільки повернувся з роботи і вимив руки, щоб вечеряти. - Де ти був, тезко?

- Я дракона бачив. - повідомив хлопчик. - Не бійся, мама. він не злий, його звуть Степан, а це значить "вінок". Хіба бувають злі вінки? А чому в мене імені немає? Чому я то тезко, то Котигорошок?

- Ой, лелечки, як же немає, - мама вже не сумувала, а сміялася. Напевно, її розрадило повідомлення, що змій не страшний. - "Тезко" означає, що у вас з татом однакові імена. Ось тата як звуть?

- Олексієм.

- Так і ти в нас - Олексій. Лесь, Олесь. Лесик.

- А що це означає?

- Це означає "захисник". - серйозно сказав тато. - Ми з тобою захисники нашої родини, нашої хати, нашої землі.

- Так, так! - зрадів Олесь. Він згадав, що його так само і в садочку, і друзі кликали. - Я захисник! У мене і булава є. Ой...

Він подивився мамі під ноги, а там лежала стеблина соняха, лише трішки схожа на булаву.

- Мамо, а чому я Котигорошко?

- Бо коли малий був, то кругленький і гладенький вдався, бігав, як горошина котиться. - пояснила бабуся, яка теж вийшла на ґанок. - Ідіть їсти, вареники холонуть.

Тато взяв Олеся на руки і поніс до хати.

- То тепер я не маленький? - спитав хлопчик.

- Ні, тобі вже чотири роки, ти ось який великий. - тато підняв його високо-високо. - Тільки більше з двору сам не виходь, у мами спитай.

- Гаразд, тоді постав мене на землю, будь ласка. І навчи, як її захищати.

- Добре, синку.