Частина 4. Оксана

Ранок наступного дня розпочався доволі неочікувано. А саме з биттям посуду на кухні. Я різко вскочив на ноги, мало не вбившись, бо як на зло заплутався у простині. І попрямував в сторону кухні. Те що я там побачив добавило кілька сивих волосків у мою шевелюру і тим самим відняло кілька років мого життя.

-Ой, -почув перше, переступивши поріг кухні.

За столом сиділа дуже красива дівчина, а біля неї на підлозі розлігся доволі таки вгодований кіт. І все б нічого, тільки дівчина була привидом, а ой сказав кіт. Мабуть тут я би мав відключитися, тільки біда в тім, що я не дівиця і нерви мої, дякуючи матері надто стресостійкі.

-Я надіюся це сон, - промовив я в бік зайців. Чому зайців? Та тому що за їх проживання в даній квартирі я не платив.

-Можемо організувати, - мовив кіт, явно з кровожерливими замашками.

- Ви хто, - в свою чергу, округлила очі дівчина - привид, - і де бабуся?

Я за неї, так і підмивало ляпнути.

- Яка бабуся, - відчуваюши себе пацієнтом певної клініки, запитав я.

- Сестра Марії Остапівни, Уляна.

Я пригадав, як представилася пані, що здала мені квартиру, а саме Уляна Остапівна.

- Як бачите не тут, - протягнув я саркастично. - А раз ви по її душу, то попрошу на вихід, ця квартира від вчорашнього вечора моя.

- Вона тобі її продала?! - в очах не дуже ввічливого кота відбивався жах.

- Не продала, здала.

Повисла тиша, яку можна було б назвати - занавіс.

Першою відмерла дівчина.

- Ти тут надовго?

- Назавжди, - сказав я вперто.

- Але ж він бреше, - встряг котра.

- Так, - грюкнув я кулаком по столі, - даю вам п'ять хвилин за які ви маєте зникнути з території вийнятої мною, наголошую ще раз мною, квартири.