Пора шукати власне помешкання

- Горілку будеш?- запитав друг, варто було мені переступити поріг ванної кімнати.

- Краще чай з лимоном, - відмовився я. Розумію що за таких обставин спиртне більш дієве лікарство, проте не для мого шлунку.

Дружина Сашка Ілона, швидко поставила переді мною на столі не лише чашку запашного чаю, але й кілька бутербродів.

Пригощаючись бутербродами з чаєм я заодно розповідав про ситуацію, що вигнала мене з рідного дому. 

Сашка з Ілоною то сміялися, то плакали, проте теж від сміху. Просиділи ми так мало не до темної ночі, як на порозі появилися два веселих малюка, на чолі з Сашковим батьком.

При зустрічі зі мною, той як завше скривився, проте змовчав, що траплялося при наших зустрічах рідко. Я був поганою компанією його синові, вірніше бідним другом. Нищебродом, саме так батько Сашка називав мене при зустрічі.

Цього ж разу пан Сажон не пробув в квартирі сина і п'яти хвилин, як зібрався восвоясі. 

Спіймавши мій питливий погляд друг лиш махнув рукою, мол не бери до голови, воно того не варте.

Ніч в квартирі друга пройшла швидко, однак далеко не спокійно. Думки роєм кружили в голові, не даючи мені можливості зімкнути очей. Я складав план подальших дій. Головне місце серед яких зайняв пошук майбутнього місця проживання. Не дивлячись на всі прохання друга, залишатися в його квартирі п'ятим ротом я не планував.

***

- Заходь парубче, заходь, - припрошувала мене літня жінка, варто мені було об'явитися на її порозі. - Квартирка у мене як бачиш не велика, проте світла та затишна. Тим паче на другому поверсі, хоча про що це я, ти молодий, а в молодості ногам, що другий, що десятий, однаково. 

Квартира і вправу була не погана, в порівнянні з тими, які мені прийшлося сьогодні переступати. Одні були надто помпезні- відповідно дорогі, інші ж дихали на ладан, а значить жити в таких нереально. Що ж до цієї, то новомодним ремонтом в ній не пахло, проте і цвілі в кутах, на додачу до обдертих шпалер теж не було. Не дорога, що теж плюс, відносно не далеко від центру...

На моє питання, чому тут ще досі ніхто не мешкає, бабця відповіла, що це квартира її покійної сестри, з якої та практично в свій час не виходила. А так як вже пройшло більше двох років з дня її смерті, то чому б не здавати. Гроші пенсіонерці в наш час лишніми не будуть, ліки дорогі, комунальні платежі теж...

- Ти не лякайся усіх цих дрібничок, вказує вона рукою на заставлені кішками полиці. - Сестра була людиною дивакуватою, любила збирати такі речі, я б навіть сказала колекціонувала. Я принесу коробки, складу котів у них, звільню тобі місце для особистих речей. Бачу, що ти хлопчина порядний, тому якщо хочеш, в'їхати можеш, коли тобі зручно, та хоч сьогодні.

Насправді, я ще не сказав так, але збирався, вочевидь бабуся не промах, раз здогадалася про це.

Я в'їхав. В той же день. Та й чому б і ні. Речей у мене з собою - студентська сумка. 

Коли залишився сам, то щоб не пертися у супермаркет, замовив їжу на дім, відмічаючи тим самим крок в нову сторінку особистого життя.

Поки чекав на доставку,