Львів

Львів зустрів мене в цей раз доволі таки непривітно. Покинувши приміщення вокзалу, потрапив хоча і під літню, проте доволі таки холодну зливу. А так як парасолі у мене не було, то футболка і шорти прилипли наче друга шкіра, щоправда дуже холодна і мокра.

Трамвай, як на мене, рухався занадто повільно. Краплі дощу стікали з мого одягу, волосся, дорожньої сумки і утворювали чималу калябуху прямо під моїми ногами.

- Агов юначе, - звернулася до мене літня пані, - чи не могли б ви бути більш обачним і стати поодаль від мене? Виховані джентльмени, намагаються не дошкуляти дамі, навіть у той спосіб чи ба ситуацію, в якій вони невинні. Що ж до вас, то ваша калюжа, - і вона тицьнула пальцем на воду, що зібралася навколо моїх ніг, - здатна спричинити мені відчутний дискомфорт, тому будьте такі добрі згадати правила хорошого тону.

Знаєте, як то люди кажуть, тиждень явно почався з понеділка. Так от сьогодні понеділок, а значить, на мене очікує доволі таки складний та насичений подіями тиждень.

Я міг би відповісти і навіть нахамити даній особі, проте не став... Міг би сказати, що добре виховані дами не тицяють пальцями,... не роблять зауваження іншим назагал,... а ще, не намагаються показати із себе щось, принижуючи при цьому іншу особу. 

Я не став, оскільки живу за принципом, що старість прийде до всіх і кожного, тому, хто його зна, яким я буду в її літах. Можливо куди прикрим та прискіпливішим.

***

До Левандівки, а саме там мешкав мій найкращий друг, а також за сумісництвом однокурсник, добрався вже на тролейбусі.

- Та ти напевне промок до трусів, - мовив друг замість відповіді на моє привітання лиш прочинивши двері. - Заходь мерщій, не вистачає лиш щоб захворів посеред літа.

Про те, що я гордий пень, він промовчав, хоча зазвичай не стримувався у виразах. Адже, не раз він пропонував під'їхати за мною до вокзалу, проте я кожного разу ввічливо відхиляв його пропозицію. 

Совість не дозволяла погодитися, оскільки я щоразу не тільки жив задарма у його квартирі, а ще й харчувався за його рахунок. В даних питаннях друг був непохитною скелею, погрожуючи мені розривом нашої дружби, бо для нього все це копійки, на одміну від мене.

Денис, син надзвичайно заможних батьків. Проте даний факт біографії не зробив з хлопця задерикуватого піжона. Ми подружилися ще на першому курсі. Не тільки зовсім випадково, так ще й далеко за стінами Національного університету імені Івана Франка.

Я саме повертався після пар у гуртожиток, коли набрів цілком випадково на ватагу хлопців, що мірялися силою за допомогою кулаків. Це так мені видалося на початку, проте вже хвилину по тому я узрів цілковито іншу картину, а саме, п'ятьох нападників проти одного, що з останніх сил намагався відбитися.

***

Гопак.Український національний танок. Проте я ним не займаюся. Швидше, не зовсім ним. Моя пристрасть -- це бойовий гопак. 

Бойовий гопак (згідно Вікіпедії) — це українське бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів'янина Володимира Пилата.

- Бойовий гопак - це можливість захистити слабкого, дати відсіч нападникові, проте він не припустимий для застосування в інших цілях. Саме ці слова товкмачив нам щодня старенький вчитель бойового мистецтва. Не знаю як він це робив, проте в його групу зуміли попасти лиш ті, хто в стані був дотриматися подібної істини. Всіх інших Платон Іванович одсіював одним махом.

І от зараз я бачу того, хто потребує моєї допомоги, тому закинувши торбу з підручниками та зошитами на одну із гілок дерева, що росло обабіч дороги, якою я йшов, я кидаюся на виручку незнайомого мені хлопця. А все лиш через те, що вважаю, що будь які суперечки можна вирішити словами, без застосування кулаків.

Ми звісно перемогли, проте й мені перепало на горіхи вдосталь, вже не кажучи про товариша по нещастю.

Рани зализували в гуртожитку, де я проживав і де вельми сердешна баба Соня, зобачивши нас, мало душу Богу не віддала.