Нове життя

Колеса електрички розмірено вдаряли об рейси, тим самим збільшуючи дистанцію між мною і моїм колишнім життям. Старим назвати його язик не повертався, адже ще тиждень тому мені б і в голову не прийшло, що усе може кардинально змінитися.

Одна сварка з батьками і я, людина виважена та відносно спокійна, зриваюся і ставлю усе з ніг на голову, а все через те, що мої рідні вирішили мене одружити, і що саме головне, не лише заручини, а й дату весілля обговорити, не питаючи моєї згоди.

Однією із найважливіших причин швидкого весілля було те, що роки ідуть, я не молодшаю, а вони б уже і внуків побавили і на весіллі погоцали.

Не знаю, може б усе це і дійсно звучало виправдано та з ноткою трагізму, якби не було комічно. Мені всього лише двадцять вісім, я не дівиця, я чоловік. Для чого мені так рано пхати голову в сімейне ярмо. От батько мій, одружився в двадцять з хвостиком і що? А те, що в їхній сім'ї, хоч він і кричить, що він голова, проте мама істина шия. Куди шия покрутиться, туди голова і дивиться. От і зараз, зогледіла моя мати Катерину, доньку місцевого новомодного фермера і вирішила, що така невістка їй до душі. А те що Катерина, старша од мене на десять років, плюс з причепом, та й не одним, так це таке. Як у народному фольклорі, чесне слово, чий би бичок не потоптався, а телятко наше.

- Та чого ти так нервуєш? - Не вгавала мати і зайнятих позицій полишати не хотіла. - Ну і що, що була двічі заміжня, з ким не буває. Та й що з того, що двійко діток, головне багата. В розкоші жити сину, воно куди краще, аніж самому жили дерти. Ну старша, ...десять років, то не двадцять і не тридцять, он зірки шоу-бізнесу живуть, так чом тобі щастя не попитати?

Батько мій лиш поважно сидів обабіч матінки, та схвально кивав головою.

В кінці кінців, я зрозумів, що мої слова, до близьких не доходять, тому підвівшись підійшов до серванту, відчинив нижні дверцята, та виволік на світ божий дорожню сумку, з якою в роки студентства подорожував од рідного дому до Львова, а зі Львова в кінці тижня додому. 

Мати почала картинно заламувати руки, а батько хапатися за серце. Проте перестарався, в бажанні підіграти дружині, ненароком схопився не за ту сторону.

Актори, щоб їх.

- Куди ти? - не витримавши, питає мати.

- Як це куди? - Спокійно і навіть начебто й здивовано говорю я. - До Львова.

- Як це до Львова? - перепитує мене матір. - А як же заручини, весілля?

- А мені звідки знати? - відказую я. - Я, обіцянок не давав, в очі її не заглядав, пропозицій жодних не робив, тому і питань до мене, гадаю, ніяких бути не може. А ви, - я повільно перевів погляд з матері на батька і назад, - раз ви самі все вмієте вирішувати, не потребуючи моєї згоди, то і розхльобуйте зварену вами кашу самі, без моєї присутності. І раджу не обіцяти, тій жінці мого швидкого повернення, бо боюся не скоро взмозі буду переступити поріг хати, в якій панують середньовічні погляди та закони.

Мама ще довго плакала, намагаючись взяти верх найстрашнішою жіночою зброєю, слізьми, проте я не здавався, оскільки вирішувати за мене, моє ж таки майбутнє не дозволю нікому, навіть батькам.