15. Офіцери.

-Вирішив обійти свого генерала? – спитав регент. Валентин вже й не пам’ятав, коли розмовляв із другом наодинці. Та іще й не англійською… Особистий кабінет фактичного правителя королівства, - де він працював із паперами, де він приймав найближчих людей, де насправді ухвалювалися важливі рішення, - був напрочуд невеликий. Не більший за кабінет самого Талана у будівлі командування сил поліції. До того ж, досить темний. А заради нього господар навіть вийшов з-за свого столу та присів поряд на шкіряний диван, - меблі, до речі, були дуже зручні, але це був знак довіри та поваги, розуміли обидва. Та того, що регент пам’ятає про дружбу.

-Так. Бо усе це … виходить за поліцейські справи. Усе навіть серйозніше, ніж я гадав.

-Тоді розповідай. – Навіть не «доповідай», відзначив для себе Валентин. Настільки неофіційною виглядає ця розмова, - та, власне, є насправді.

-Розповідаю. – Він виклав, як вдалося вийти на Волковса та Гвоздя, а через них – і на їхніх «бойових товаришів». На Валентин передав співрозмовнику теку із роздруківками, і той розпочав їх перегортати, - регент володів навичками швидкого читання. – А потім я отримав інформацію … він однієї людини, яка … є дуже обізнаною у певних російських справах. Усі ці люди – з однієї приватної військової компанії. Не «Вагнер», ні, ті … занадто відомі, занадто розпіарені. Ця група напівофіційно називається «Міжнародна охорона». Але… Про голову «Вагнера» пишуть, що він – хіба ще не неонацист, звідки й псевдо. А ці, навпаки, пов’язані із ліваками. Їхній командир, такий собі Іван Сергєєв, - можливо, прізвище несправжнє, але ми не можемо про це дізнатися звідси, та це й неважливо, - має позивний «Робін Гуд». Відмітився багато де, але зараз сидить у Росії, керує справами своєї компанії звідти, й погляди не заважають йому добре заробляти. Але, окрім звичайної військової та охоронної діяльності… Чи не половина місій, які вони виконують, - це охорона політиків у країнах, де політичний процес пов’язаний із небезпекою, або переходить у бойові дії. Переважно – Латинська Америка та Африка, іноді Азія. Та забезпечення безпеки усіляких політичних акцій, але завжди це пов’язано із най лівішими політиками або радикальними екологічними організаціями. На «боротьбі із жадібним світовим капіталом» можна, виявляється, заробляти чималі гроші. Як я й казав, це – не просто кримінальний злочин, - звісно, я маю на увазі вбивство сім’ї Сіолу. Й це не просто військова акція, а військово-політична. Причому за нею стоять … ну, скажімо, міжнародні ліві політичні рухи. – Валентин зробив паузу. Коли вона затягнулася, регент сказав:

-Продовжуй.

-А це, у свою чергу, означає, що саме … такі сили поставили за мету знищити королівство, розв’язавши нову громадянську війну, - зробив висновок Валентин. – Й мої можливості запобігти цьому… Ні, ми, сподіваюся, встановимо та упіймаємо цю групу. Хоча для цього сил поліції буде замало, - це занадто добре підготовлені бійці. Боюся, навіть мої хлопці із ними можуть не впоратися. Потрібно залучити людей полковника Бефе, а наказати йому віддати їх у моє підпорядкування … ніхто, крім Палацу, не зможе. А головне у іншому. Навіть, якщо ми їх упіймаємо та продемонструємо усій країні, тим самим відвернувши загрозу війни зараз, - у більш віддаленій перспективі це нічого не змінить. Ліві навряд чи залишать свої спроби. Насправді, я їх розумію. Нещодавно … мені довелося викладати те, як організовано нашу державу, одній журналістці. Вона з США, причому звідкілясь з Півдня… Навіть вона була вражена. А лівакам, зокрема – європейським, ми – більмо на оці. Ми … демонструємо, що можна побудувати успішну країну без усього того, що таке миле для них. Без соціального захисту, який дає можливість усе життя сидіти на шиї в суспільства та не працювати, без безкоштовної медицини, без «зелених» програм та боротьби проти приватного автомобіля, без профспілок, які нав’язують свою волю бізнесу… Й саме завдяки усьому цьому королівство не лише відбудувалося, а стало процвітати лише за п’ятнадцять років, що минули після війни. Хіба вони можуть вибачити нам це? Недаремно до Європи з Близького Сходу, та й з Африки, їдуть ті, хто хоче жити, не працюючи, отримувати гроші ні за що від держави, жити на чужій шиї. А до нас їдуть, навіть з Європи, ті, хто хоче працювати та бачити результати своєї праці у тому, як вони живуть… Такі люди роблять успішними і себе, й державу. От ліваки й хочуть, щоб такого місця просто не залишилося. Й вони не заспокояться…

-Ти кажеш, як досвідчений борець із марксизмом! – На губах регента з’явилася посмішка. – Ніколи не чув від тебе нічого подібного.

-Тому що я ніколи … не ліз у політику. – Талан знизав плечима. – Ані в Україні, ані тут. Міліція або поліція повинні бути поза політикою. Вони повинні захищати державу, хто б у даний момент не уособлював її керівництво. Але це не означає, що в мене немає власних переконань. До того ж, я бачу, як розбещує сама можливість жити, не працюючи, роками, отримувати від суспільства незароблені блага… Й як це призводить до злочинності, а не навпаки, що б ті ж самі ліваки не казали. А щодо борців із марксизмом… Якби такі були у Росії у 1917 році… Саме ідейні борці. Коли я вчив історію, ще у школі, мене не відпускала одна думка. Більшовики, їхнє керівництво, - Ленін, Троцький, - про нього ми, щоправда, у школі не вчили, - інші… Хто з них був робітником чи селянином? А Савва Морозов, який їх фінансував, а інші? Був фабрикант на прізвище Штерн, який настільки проник ся лівими ідеями, що організував страйк на власній фабриці. Але… Вони усі пропагували класову боротьбу, але, не будучи робітниками, вони самі були зрадниками власного класу. Я іще розумію Леніна та Троцького, - вони хотіли отримати владу, й домоглися цього. А усі ці купці та дворяни, які їх підтримували? Чим керувалися вони..? Недоумством? Ні, вони просто пішли за модною ідеєю, а власних переконань, розуміння, ким є вони самі, і що з цього випливає, до якої групи вони належать, та які в них спільні інтереси, - от цього в них не було. Якби знайшлися ті, хто б їм пояснив це, хто б переконав, що більшовиків та інших лівих треба не підтримувати, а усіляко із ними боротися… Можливо, історія Російської імперії повернула б зовсім у інший бік. А з нею – й усього світу.