14. Мережі.

Хоч із сином можна розмовляти рідною мовою, подумав Валентин. Навіть у власному кабінеті.

-Як справи? – спитав він, і Сашко знизав плечима:

-В мене – нормально. – Наголос означав: він не забував, що Есі залишається у тюремному шпиталі. Хоча після побачення не лише її заспокоїв, але й дещо заспокоївся сам, але «відставати» від батька щодо цієї справи не збирався. Той був лише задоволений. – Працюю, програму налаштовуємо. Із розпізнанням облич зараз великий прогрес…

Ця репліка наштовхнула Валентина на думку.

-Розпізнання, кажеш? А на чому ви, так би мовити, тренуєтесь?

-На … кадрах з відео. Комп’ютер визначає по кадру обличчя та ідентифікує його. Порівнює, наприклад, із фотографіями тих, хто у розшуку.

-Й вона сама шукає потрібне обличчя у масиві, скажімо, відео, так? – Талан-старший не був спеціалістом по комп’ютерам, а тому потребував роз’яснення, як то кажуть, на пальцях. Добре, що син якраз і міг пояснити усе необхідне.

-Так. А що?

-А вона може шукати у іншому місці? Зокрема – за фотографіями у Інтернеті? А можливо, й за відео теж.

Олександр замислився.

-Я бачив ваші поліцейські програми для моніторингу Інтернету… Гадаю, зможу «прикрутити» до цієї системи наш алгоритм розпізнавання облич. За декілька годин.

-Тоді зроби це. Якнайшвидше, - наказав Валентин.

-А що саме треба знайти?

-Не що, а кого. – Він показав роздруківки, отримані у готелі. – Посилання з бази я тобі скину. Є підозра, що усі ці люди можуть мати чужі документи. Треба встановити, хто ж вони насправді. Однозначно – вони з колишнього Союзу, в них паспорти Казахстану та Росії, в одного – Латвії. Але паспорти ані про що не говорять без перевірки… А от, якщо вони ті, про кого я думаю, то могли багато де «засвітитися».

-Де саме їх шукати? – Алгоритм пошуку у Інтернеті, знав Сашко, міг обирати країну та тематику матеріалів, - за ключовими словами, - де можна було шукати потрібну інформацію. А тепер можна буде шукати й фотографії облич.

-По-перше, російський сегмент Інтернету, та український теж. По-друге, усе, що стосується війн, як у колишньому Союзі, так і за його межами.

-Ти гадаєш, це дійсно допоможе? – уточнив Олександр.

-Я вважаю, що ці люди можуть бути тими, кого ми маємо пред’явити громадськості, щоб можна було звільнити Есі та усіх інших. Але, передусім, ми повинні знати, хто ж вони.

-Тоді … я пішов працювати. Мабуть, доведеться просидіти усю ніч.

-Тоді доповіси вранці.

Проводжаючи сина, що виходив з кабінету, поглядом, Валентин подумав, наскільки все-таки той подорослішав. Яка наполегливість, яка цілеспрямованість у його погляді, словах та діях. Невже те, що він побачив у кімнаті сина у студентському містечку Фріпорту, було хвилинною слабкістю? Невже це стосунки із Есі так подіяли на нього? Добре хоча б те, що, здається, дівчина таки має шанси опинитися на волі. Бо якщо ні…

А поки що треба було займатися іншим. До кабінету увійшли двоє детективів, які займалися справою студентів-картярів, за заявою того ж таки Олександра, - але довелося влаштувати так, щоб вони тут не зустрілися. Талан запросив детективів сідати та запропонував доповісти про результати допитів.

-Ви дуже добре організували їхнє затримання, сер, - розпочав старший детектив Бартон, білий, високий, огрядний та лисий чолов’яга років п’ятдесяти. Точніше, обличчя в нього було червоне. Його напарником був детектив Бусса, худий чорношкірий років сорока. – Вони іще дорогою зрозуміли, що … такі сили, та іще й спецпідрозділ… Це ж були ваші люди, сер, вірно? Так от, їх би не залучили, якби не було «залізних доказів», так здавалося цим хлопцям. Й вони відразу «розкололися»…

-І давно вони грали? – поцікавився Талан.

-Півтора роки. Як знайшли у Інтернеті ці гарнітури, вони називали їх «зуби». Після цього – запрошували до себе гостей, пропонували зіграти… А один з них у сусідній кімнаті дивився на монітор, в них була встановлена прихована камера… Усе дуже просто.

-Я із таким вже зустрічався, - кивнув Валентин та подумав, що телескоп – це  навіть більш винахідливо. – Але мене зараз цікавить епізод із Есі Обідокве…

-Так ми ж і кажемо, сер, що вони розкололися, - вступив у розмову детектив Бусса. – Точніше, щодо цього розколовся Ідо Менг. Двоє інших нічого не знали, йому легко вдалося їх підмовити. Зіграв на тому, що дівчина – з дуже заможної родини та горда. Вони їй заздрили, й легко було вмовити інших використати їхню схему гри, щоб її принизити. Тим більше, цей хлопець, із яким вона зустрічалася, - теж з заможної родини. Хоча, судячи з того, що вони розповідають, - повний ідіот…

-Буває. – На губах Валентина на секунду з’явилася посмішка. – Але ви кажете – йому, цьому Ідо Менгу, було легко вмовити інших, зігравши на заздрості… А чим він керувався насправді?

-А насправді його налякали, а потім підкупили. Той, хто зробив це, представився конкурентом Нкварі Обідокве. Сказав, що хоче, щоб тому стало не до бізнесу.

-Конкурентом? У чому? – здивовано спитав Талан. Адже добре знав, що основними напрямками бізнесу батька Есі були плантації, більшість продукції яких ішла на експорт, та ще та сама енергетична компанія, конкурентів в якої просто не було.