12. Відлуння.

Валентин підвівся, підійшов до дверей та відчинив їх. На порозі стояв Сашко. Привітався із батьком за руку, і той запросив його всередину. Якщо Мері із ним вже зустрічалася у будинку командування сил поліції, то Оліді Нгава бачила вперше, тому Валентин попросив її зняти навушники та представив їх одне одному. Хоча вони один про одного чули.

-Ну, як … пройшло побачення? – спитав Валентин. Жінки відразу зрозуміли, про що мова, а на обличчі Олександра з’явилася така посмішка, що усе стало зрозуміло. – Я не про це… Онуків тільки не подаруйте мені раніше часу, - посміхнувся й Валентин. – А щодо справи… Вдалося тобі Есі … розговорити?

-Так. Передусім – заспокоїв. Вона найбільше … боялася каторги, розумієш? А коли я сказав, що ви з її батьком домовилися, що цього у будь-якому випадку не буде… Есі трохи заспокоїлася, й змогла … нормально міркувати. Та згадувати.

-Саме каторги? – здивувалася Мері. – Не страти?

Відповіла їй, як не дивно, Нгава.

-Це через тих детективів, які допитували її… Перед тим, як ви зайшли. Вони тоді … намагалися змусити її зізнатися, обіцяючи, що вона потрапить до в’язниці, а не на каторгу. І дуже докладно описали, що відбувається із жінками, які на каторгу потрапляють… Сказали, що … за такою справою усі потраплять на шахту. А там, по-перше, однакові умови та норми для чоловіків та жінок. В’язнів сковують ланцюгами по двоє… Але головне, що … якщо це дві жінки, то … вони не можуть опиратися чоловікам. І, здебільшого, з жінки у перші ж години здирають увесь одяг, і вона залишається там у одних кайданах,  а в’язні-чоловіки можуть… А якщо, сказали вони, ув’язнена … з самого початку буде добре поводитися із охороною, то її … прикують до одного в’язня-чоловіка, що в них на доброму рахунку… І так … допоки вона там зможе вижити… Вони їй погрожували цим. – Оліді подивилася на Валентина. – Тому я й сказала вам, сер, що вони самі її довели до істерики та поводилися неприпустимо.

-От покидьки! – скрипнув зубами Сашко. – Трапляться вони мені…

-Не трапляться. Їх будуть судити, - запевнив батько. – Хоча на каторгу вони не потраплять… А Есі – міцна натура, якщо після таких погроз не зізналася, а ще й намагалася опиратися, навіть фізично … як ми самі бачили. Хоча й не дивно, що, навіть, коли її помістили у людські умови, таке … не забувається. Й мозок, як то кажуть, «зациклився» на цій перспективі. Але ти їй сказав, що такого не буде… Вона повірила?

-Так. Коли я розповів, що сам це чув, та про що ми розмовляли із її батьком. Та що … усім дуже хочеться знайти інших убивць.

-Про це ми з нею теж розмовляли, - кивнула Нгава.

-Але одна справа – коли це сказали ви, Оліді. А інша – коли це зробив Алекс, який був сам присутній при нашій розмові із Нкварі Обідокве, - пояснив Валентин. – Сподіваюся, ти їй пояснив, яка тут, на волі, ситуація, і чому усі дуже цього хочуть, але відпустити заарештованих поки не можуть?

-Звичайно. Вона усе зрозуміла. Та згадала-таки, у чому справа…

-Із тим, що вона заходила до серверу із відео? – з надією спитала Мері.

-Саме так. Але … це дивна історія, - сказав Сашко, а батько майже наказав:

-Тоді розповідай!

-Есі сказала, що … коли я поїхав до тебе, їй зателефонував Джим Кебі. Це – її однокурсник…

-Судячи з прізвища – набісі, - підказала Нгава. Їй це чомусь здалося важливим, хоча вона сама належала до цього народу. – Але я із ним незнайома.

-Можливо, в нас ніхто … не дивиться, до якого народу відноситься людина, - пояснив Олександр. – Така особливість університету… Але він з Фріпорту. Й у гуртожитку не живе. Коротше кажучи, коли він був в університеті, в нього з велосипеда вкрали сумку із інструментами та щось іще. А велосипед був пристебнутий під одним з ліхтарних стовпів на території… Есі сказала, Джим вважав, що це зробив хтось зі своїх, зі студентів. Можливо, заради жарту. Й був дуже розлючений. Хотів знати, хто це міг бути. Але до поліції звертатися не хотів. Тому попросив її спробувати знайти відео моменту крадіжки…

-А він знав, що ви із Есі займаєтеся цими системами, й вона має доступ..? – спитав батько. Він навмисно вжив теперішній час.

-Та про це половина університету знає… Коротше кажучи, Есі швидко знайшла відео, скопіювала собі та скинула йому. Щоправда, навряд чи це допоможе, тому що злодій був у каптурі. Тоді якраз невеликий дощик пройшов… Тут інше цікаво: що він взагалі мав нахабство їй зателефонувати та про щось просити…

-Чому? – спитала Мері. – Цей Джим – не з її кола..?

-Ні, він її однокурсник. – Олександр замовк. Те, про що треба було розповісти зараз… Він би краще сказав це батькові наодинці, а не у присутності двох чужих жінок, до того ж – поліцейських. Але вибору не було, - він розумів, наскільки це важливо для справи. А це означає – для Есі теж. – Просто покидьок… Але був випадок… Після якого … ми із Есі разом… Хоча я-то на неї звернув увагу відразу, як в університеті опинився. Але ж вона старша, а потім дізнався, хто її батько… Коротше кажучи, навіть не гадав, що можна … підійти… Але, якось, це півроку тому було… Їздив кудись у справах, повернувся… Я мотоцикл не на стоянці із машинами ставлю, а збоку гуртожитку, там такий зручний для цього майданчик є. Та ланцюгом пристебую. Залишив його, йду до входу у гуртожиток, там вздовж стіни пройти треба, по газону, так ближче, але зазвичай там не ходять. Випадково у вікно однієї кімнати подивився… Бачу – хлопці сидять, а перед ними Есі … роздягнута. Подумав іще: що це таке? Аж ніяк на неї не схоже, та й з такої родини… А якраз цей Джим мене побачив, кватирку відчинив та покликав: мовляв, іди, білий, і ти сюди… А вона … на мене так подивилася, немов про допомогу просить. Та киває так … ледь помітно.  Я зайшов та питаю: що сталося? А вони, - там іще двоє були, окрім цього Кебі, - кажуть: мовляв, дівчинка у карти програлася, й тепер … має у … фільмі знятися. А мене, каже, покликали, бо із білим фільм краще буде… А я давно вже знав, як вони … грають та виграють. Ця компанія. Вони багатьох студентів вже обіграли, але до цього часу – лише на гроші. Я їм лише сказав: «Вам що, зуби вибити, щоб ви усе з підлоги збирали?». Й вони зрозуміли, що я знаю…