10. Доповіді.

На ранковій нараді Мері поводилася так, ніби нічого, крім звичайного службового спілкування, й не сталося. Валентин відзначив це мимохідь, - його це влаштовувало, демонструвати щось іншим не треба було.

А зараз загальну увагу привернула Оліді Нгава.

-Вчора ввечері я знайшла двері квартири у такому вигляді, - й вона показала усім фотографії на власному смартфоні. На звичайних коричневих дверях було у кількох місцях щось написано білою фарбою. Оскільки ніхто не зрозумів змісту, слід було зробити висновок, що це написано мовою набісі.

-Що це означає? – спитав Валентин.

-Здебільшого образи. Найм’якша – «підстилка бонго», - пояснила молода поліцейська. – Гадаю, хтось … з наших дізнався, що я супроводжувала Есі Обідокве до столиці…

-Можливо. – Хоча, подумав Валентин, до чого тут «підстилка»? Хоча – хіба є логіка в тих, хто робить таке? – А чому відразу не доповіли? Ми б вжили заходів…

-Ви нікого не знайдете, - похитала головою Оліді. – Камер просто біля будинку немає. Та й це міг зробити хтось з сусідів. Прямих погроз там не було, тому я вирішила … ввечері нікого не турбувати. Лише пістолет поклала під подушку. Але – усе минулося без пригод.

-Все одно це погано. Хтось знає, чим саме ви займаєтеся, це означає, що йде витік інформації. – Побідні речі завжди були головним болем для радника командувача сил поліції. – Знає, де ви живете. Це може бути небезпечно, сьогодні вони ображають, завтра почнуть погрожувати, а потім перейдуть від слів до дій. – Валентин ухвалив рішення. – Ви переїздите поки що до цього готелю, Оліді. Мері, вирішіть питання із кімнатою, я точно знаю, що номери в них є. Сплатить поліція, звичайно.

-Ви певні, що це необхідно, сер? – з сумнівом спитала Нгава.

-Так. Сержант Кілобе з’їздить з вами додому та почекає, поки ви зберете речі. Й привезе знову сюди. Розміститеся – й приступайте до роботи, як запланували. Усі інші – теж. Зрозуміло? Добре. Тоді я поїхав…

-Можна спитати, куди? – поцікавився Бренс.

-Можна. До Порт-Коннелу. Зібрати деякі дані там…

Валентин вийшов з кімнати, а через кілька хвилин вже розганяв «Мерседес», щоб виїхати на трасу до столиці.

Але поїхав він не до командування сил поліції, а додому. Найнадійніше джерело інформації чекало його там.

Сашко сидів за ноутбуком, поряд на столі стояла порожня чашка з-під кави. Місіс Шоро, яка зустріла господаря будинку на вході, попередила, що настрій в містера Алекса – огидний.

-Як іде робота? – поцікавився батько. Олександр підняв очі від екрану.

-Над чим?

-Над системою та над розслідуванням.

На обличчі хлопця з’явилася сумна посмішка.

-А що тебе насправді цікавить, тату? – Втім, відповіді він не чекав, а тому продовжив. – Насправді, я не знаю, чим допомогти … Есі та тобі.

Батько звернув увагу на порядок, у якому син назвав їх, але вирішив не звертати на це уваги.

-А у чому справа?

-З її комп’ютеру, дійсно, заходили на сервер, що керує камерами. Та з якого можна … дивитися зображення й маніпулювати ними. Це факт, - система зберігає дані, хто та коли заходив. І це, дійсно, було, поки я сидів у твоєму кабінеті… А комп’ютер цей стоїть у її кімнаті у гуртожитку. Це я вже знаю…

-Тому ти вирішив, що вона може бути, дійсно, винна? – з цікавістю спитав Валентин. Син зняв окуляри та подивився йому у вічі.

-Якщо чесно – мені начхати. Але я вірю тобі, що ти б хотів, щоб вона … та інші виявилися невинуватими. Але зараз я не розумію, як допомогти.

-Добре… А який час Есі, чи хтось з її комп’ютера, працював у цій системі?

-Трохи більше, ніж десять хвилин.

Губи Валентина трохи ворухнулися, - це означало, вже знав Сашко, стримувану посмішку; таке бувало, коли батькові приходила якась думка, яку треба було перевірити, але, якщо усе підтвердиться, - це означало добру новину.

-А ці десять хвилин – це один вхід у систему, чи вона увійшла, щось зробила, а потім вийшла, та через якийсь час увійшла знову?

-Ні, це – за один раз, - здивовано сказав Сашко, не розуміючи, для чого батькові потрібна така інформація. Йому здавалося, що сам факт входу у систему з комп’ютера дівчини – вирішальний доказ. Валентин, між тим, продовжував розпитувати:

-Я майже не розуміюся на комп’ютерах. Лише, як звичайний користувач. Тому ти мені скажи от що… Детективи з Фріпорту, що займалися справою до нас, гадали, що Есі підмінила файли з зображеннями вбивць на порожні. Якби це було так, що вона для цього повинна була б зробити? Й скільки таких файлів потрібно?

-У таких місцях, де мало хто ходить та їздить… Ми виходимо з необхідності запису тривалістю у годину. Кожен файл – це дві хвилини запису. Отже, їх тридцять. Що потрібно зробити для підміни? Ну, як би зробив я, якби це було мені потрібно… Взяв би запис з цієї камери, на якому немає ніяких машин та людей. Де нічого не кидається у вічі. Це буває при якомусь випадковому русі перед камерою – пташка близько пролетіла, листя впало… А потім зробив би кілька копій та поміняв би на кожній час. Так, щоб вони йшли підряд. Ти, мабуть, знаєш, дата та час відбиваються у нижньому правому кутку екрану, коли переглядаєш…