9. Камери.

Есі Обідокве сиділа на ліжку у своїй палаті. Власне, ще кілька днів тому вона б вважала це камерою, але, провівши одну ніч у справжній тюремній камері, вважала тутешні умови … ну, можливо, прийнятними. До того ж… Іншого разу вона страждала б від неможливості зайняти чимось мозок, тут, звісно, навіть книги не було, не кажучи вже про телевізор чи комп’ютер. Та й на ній залишалася та ж тюремна уніформа, лише сорочку дали нову, замість тієї, на які було відірвано ґудзики.

Але після нервового зриву на допиті Есі дали заспокійливе. Й вона досі знаходилася під дією препарату, а тому сиділа та просто дивилася у вікно, - більше все одно не було чим зайнятися. Проте могла сприймати, що відбувається навколо, - якщо щось відбувалося.

Відчинилися двері, й до кімнати увійшли троє жінок. Усіх вона упізнала. Лікар, що, Есі усвідомлювала це, дійсно їй допомогла. Детектив, яка прийшла із батьком Алекса. Та поліцейська, яка … тоді, під час допиту, сказала правду про детективів. Вона розуміла, якої мужності вимагало це рішення.

-Привіт, - сказала лікарка. – І – до побачення.

-Мене що, повернуть до камери? – спитала Есі. Врешті-решт, вона розуміла, що не може знаходитися тут увесь час.

-Та ні. Їдеш до Порт-Коннела, - сказала старший детектив Шелдон.

-Але чому?

-Вас усіх туди перевозять. Подальше слідство буде вестися там. Поки що … ми в тебе нічого питати не будемо. Коли тобі стане краще, до тебе прийде адвокат, але вже там, на місці. А поки – їдемо. Зрозуміло?

-Так. – Що іще залишалося сказати? Її доля тепер зовсім не залежала від неї самої. Але Есі розуміла, що, принаймні, ці зміни, - на краще.

-Але поки потрібні заходи безпеки. Така в нас інструкція. Ось поліцейська Нгава – і є поки що твоя охорона.

Та була вже знову у формі, а тепер підійшла до Есі та взяла її за руку. Пристебнула кайданками до себе:

-Так треба…

-Я розумію.

-Не будеш пручатися?

Есі змогла слабко посміхнутися.

-Ні, не хвилюйся. – Вона подивилася у вічі поліцейській, яка була на голову нижча за неї, а отже, погляд вийшов згори донизу. Але Нгава лише посміхнулася:

-От і добре.

-Ходімо, - сказала Мері Шелдон. Вони вийшли з кімнати, й Есі побачила, що у коридорі чекають двоє кремезних хлопців в уніформі та із шевронами з зображенням хижого птаха. У мозку відразу промайнув спогад, як Алекс розповідав, у якому підрозділі в себе на батьківщині закінчував поліцейську службу його батько. Виходить, й ці поліцейські, і Шелдон, - його люди? Молода поліцейська теж тепер із ними? Що це означає? Чи може вона бути більш спокійною щодо своєї подальшої долі? Чи можна було зітхнути із полегшенням? Дуже хотілося б. Бо після того допиту, після того, як один з тих детективів-набісі, - той, якого вона намагалася вдарити головою у живіт, - змалював їй перспективи, - вона не могла думати ані про що інше. Наче й не була ніколи особливо вразливою натурою, але ж…

Вони, між тим, - Есі, Нгава, двоє поліцейських у формі та Шелдон, спустилися на ліфті та вийшли до внутрішнього двору управління поліції Тут стояли кілька поліцейських авто, й Нгава підвела Есі до відчинених дверей одного з них. Вона наважилася спитати:

-А можна … постояти трохи?

-Подихати? – із розумінням кивнула Шелдон. – Можна. Лише кілька хвилин.

-Дякую. – З очей покотилися сльози. Здається, так мало, подумала Есі, але як багато… Але питання мало на меті іще й з’ясувати, чи, дійсно, ці люди відносяться до неї … не як ті троє детективів. Вона у цьому переконалася.  Важко сказати, чи вважали вони її винною, - а можливо, іще не мали власної думки, - але, принаймні, співчували…  Через дві хвилини вона сама зробила рух рукою, на яку було надягнуто кайданки, й поліцейська, - Есі пригадала, що її прізвище: Нгава,  - посадила її до авто, та сама сіла поряд. Двоє поліцейських к формі сіли попереду, - в того, що сидів поряд із водієм, окрім шеврона із хижим птахом, були нашивки сержанта.  

Авто рушило. Есі вирішила витерти пальцем сльози, й раптово зрозуміла, що робить це правою рукою. А пристебнула її Нгава за ліву, до власної правої. Й вирішила запитати:

-Ти надягнула мені кайданки на ліву руку… Мені так краще, але ж тобі, мабуть, незручно?

-За інструкцією – треба навпаки, - посміхнулася поліцейська. – Щоб мені було зручно, а тобі – важче чинити опір.  Але ти обіцяла цього не робити. А я – шульга. Тому зробила так, щоб зручніше було нам обом.

-Дякую. І за те, що сказала тоді, у кабінеті… Я розумію, що ти … пішла проти своїх.

Оліді вирішила не уточнювати, що має на увазі Есі: проти поліцейських чи проти представників свого народу?

-Я не могла … збрехати. Я за правду, розумієш? Я задля цього пішла служити у поліцію, а коли побачила, що відбувається там… Хотіла звільнитися. Але містер Талан вмовив мене залишитися.

-Так, він теж такий … за правду, - погодилася Есі. Ті кілька хвилин на свіжому повітрі добре прочистили мозок, зараз вона могла думати значно краще, ніж у палаті. Цікаво, куди її запроторять у Порт-Коннелі? Але питати немає сенсу, навряд чи ця поліцейська у формі знає.

-Ти його знаєш? – здивувалася Нгава.