4. Зведення.

-Якщо вже діти приносять сюрпризи, то краще – приємні! – з посмішкою сказав Патрік Олете. Він прочитав рапорт Валентина. – Звичайно, якщо Алекс на цьому не заробляє, тоді проблем немає. До речі, передай йому мої вітання. Дійсно,  добра ідея. І вже працює.

Звичайно, про плани Сашка пропонувати програмне забезпечення за кордон у рапорті не було сказано ані слова. Це взагалі до можливої корупції не мало жодного відношення. Та й генералові поки що не треба було цього знати. До того ж, реалізація цих планів поки що губилася у туманній далині… Цікаво було інше, й Валентин спитав:

-Працює?

-Так. За добу – вже з чотирма автомобільними аваріями розібралися. А ще – із вуличною бійкою тут, у столиці, та упіймали вуличного грабіжника у Фріпорті. – Останнє було рідкістю. – Неповнолітній, тож, на каторгу не піде… До речі, поліцію за допомогою додатку викликав не постраждалий, а свідок. Але диспетчер тут же продивився відео і дав прикмети грабіжника патрульним, ті його відразу й затримали…

-Можна це Алексу розповісти? – спитав Валентин.

-Звичайно, - посміхнувся начальник. – Я розпоряджуся, щоб зведення щодо використання цієї програми просто тобі направляли, разом зі мною.

-Дякую.

-А от щодо найгіршого – нам ця програма не допомогла, - продовжував Олете.

-А що сталося? – Валентин ще не читав зведення пригод за добу. Власне, це й не було його обов’язком.

-Це теж Фріпорт… В нас такого давно не було. Вбивство цілої родини, причому не останньої… Депутат Сіолу.

-Джеррі Сіолу? – перепитав Валентин.

-Так. А ще – дружина, двоє дітей, теща, охоронець та економка.

-То це сталося вдома? – ще більш здивувався Валентин.

-Так, у його будинку на околиці Фріпорту. Охоронця та економку застрелили, а усіх інших … довго різали ножами.

-Це не схоже на звичайне пограбування, - зауважив Валентин.

-Можливо, й так. Якщо тільки в них не вимагали гроші… Але … працюємо.

-Мені виїхати туди? Прослідкувати на місці?

Олете знизав плечима. Він знав, що його радник не працював детективом.

-Гадаю, що ні. Там, на місці, у Фріпорті, - досвідчені люди, добрі поліцейські. Вони впораються самі. – Патрік Олете ще не знав, що швидко пошкодує про це рішення.

-Але можна мені мати зведення й по цій справі теж?

Валентин навіть сам не знав, що саме  привернуло його увагу. Точно вже не те, що жертва, - глава сім’ї жертв, - був не лише місцевим депутатом, але й одним з найбагатших людей у Фріпорті, та ще й дуже поважною людиною серед народу набісі, який, у свою чергу, був найчисельнішим у провінції Фріпорт.  Валентин навіть був трохи із ним знайомий. Але ця справа аж надто не подобалася йому з якоїсь іншої причини. Він навіть не міг би сформулювати, з якої саме клітинки мозку, що відповідає за спогади, з’явилася ця асоціація. Вперше тут. Й він не мав наміру відступати, але генерал миролюбно подивився на нього:

-Звичайно…

-Дуже цікава справа! – сказала Мері Шелдон. Валентин здивувався, коли вона надіслала повідомлення із питанням, чи можна зайти до його кабінету, і, якщо так, то коли. Але сьогодні в нього був вільний час. Він вирішив вислухати дівчину, - зазвичай рядові детективи не виявляли бажання доповісти особисто раднику командувача, але…

-Ви про наших картярів? – спитав він. – Але … справу закінчено. Ви ж самі чули…

-Так, щодо трьох затриманих – закінчено, - погодилася Мері. – Звичайно, ми не будемо діяти всупереч рішенню регента. Хоча … напевно вже підуть чутки, від тих, кого вони ошукали. Той, з ким ви розмовляли російською … якось не справляє враження надійної людини.

-Ви вмієте розумітися на людях! – зауважив Валентин та подумав, що дівчина далеко піде. – Але про яку тоді справу ви кажете?

-Мене зацікавили ті пристрої, якими вони користувалися для зв’язку, сер. До речі, через них можна не лише слухати, але й говорити. Можна підключити до мережі, як робили вони, або під’єднати до телефону, як звичайну гарнітуру. Й ніхто нічого не почує.  Ідеальна річ для такої справи, але мене зацікавило, звідкіля вони це взяли.

-Гадаю, у Китаї ще й не таке випускають, - знизав плечима Валентин.

-Але у даному випадку це не так. Виявилося, що ці пристрої виробляють у нас. Є такий невеликий завод електроніки у Лабійо, пам’ятаєте?

-Так, вони, як і китайці, роблять деяку електроніку на замовлення. Навіть одна українська фірма розміщувала в них замовлення на якусь автомобільну електроніку, сигналізації, абощо, наскільки я пригадую. А тепер хтось замовив таке?

-Ні, скоріше за усе, вони … придумали це самі. Набір, - існує із одним, двома чи чотирма такими пристроями, - називається «шпигунський зв’язок». І формально вважається іграшкою. Але ви ж розумієте, що його можна використати найрізноманітнішим чином. І так, як наші затримані, і, дійсно, для шпигунства. Або, скажімо, щоб скласти іспит в університеті…

-Був такий дуже старий фільм у Радянському Союзі, - посміхнувся Валентин. – Але там професор заглушив зв’язок своєю власною апаратурою. Серед власників того заводу, часом, немає росіян чи українців?