1. Трапеза.

Країна, де відбувається дія, усі персонажі, сюжетні ходи та події, є плодом авторської видумки.

А от людські якості, завдяки яким ці події відбуваються, та які існують у будь-якій країні, - на жаль, ні...

-Ну ти й різкий, мов пронос! – сказав співрозмовник. Таке порівняння звучало не дуже доречно у дорогому ресторані. Але йому було начхати.

По-перше, Генадій Шкатов, на прізвисько Шкет,  - відомий ще з дев’яностих «авторитет», його не переробиш. По-друге, це якраз Валентин без запрошення сів за його столик у дорогому ресторані у центрі столиці. До речі, собі замовив лише стакан фрешу, а тому Шкатов не міг зіпсувати йому апетит. От лише його супутниця, років на тридцять молодша, і явно не дочка та не племінниця, скривилася.

-Хіба ж то різкий! – коротко розсміявся Валентин. – Був би різким – з кийком би зайшов, один раз по столу цьому грюкнув, так, щоб тут бокали літали… А ми просто сидимо й розмовляємо, чи не так?

Розмова йшла російською. Бо саме з Росії був Шкет, та не було певності, що він володів англійською. Саме тому прийшов до нього Валентин, а не хтось інший. До того ж, з ним можна було розмовляти однією мовою не лише буквально, але й фігурально.

-От вже не гадав, що так далеко від дому зустріну нашого мента! – розсміявся й Шкатов. – Оце треба було стільки годин летіти… Але ти – не слідчий та не опер. А хто?

-«Беркут», - відповів Валентин, вказавши останнє та точно не найбільш улюблене місце служби. Куди потрапив не з власної волі, а вилетів - тим більше; і те, й інше можна було вважати розплатою за те, що мав принципи... Але цю назву, вважав він, знали по усьому колишньому Союзу. Особливо тепер. Кому треба знати, звичайно.

-Україна? – здивувався Шкет. – Але, здається, ваші, кому вдома було … незручно, поїхали до нас, до Росії. Але, - знову засміявся він, - тоді зрозуміло, чому про кийок згадав! Так простіше, еге ж?

-Це дивлячись, з ким. А у Росії мені не зручніше. Мені тут зручно. – Валентин дивився «авторитету» просто у вічі. – Саме тому, що в нас тут … банд немає. Працюємо ефективно. Відсоток розкриття – дуже високий. Строки великі, за вбивство – петля. Це не Євросоюз. В’язниці точно не комфортніші за російські, а є іще й каторжні роботи. До того ж, майже в кожного – легальний ствол, в багатьох не лише вдома, але й при собі, для носіння, і законодавство про самозахист – ліберальніше, ніж у Америці. Я зрозуміло кажу? В нас дуже спокійно. Й ми хочемо, щоб так залишалося й надалі.

Це була погроза, лише висловлена так, щоб прискіпатися було неможливо. З точки зору закону. Дівчина, врешті-решт, свідок. Втім, Шкатов не буде скаржитися. До того ж, треба було віддати йому належне, він вмів тримати удар. Погляд витримав, відповідав спокійно. От лише звертався до Валентина на «ти», - але це можна було списати не те, що Генадій не знав, яке становище займає співрозмовник. До того ж, Валентин був молодший… Взагалі, подивишся на цього Шкета – й не подумаєш, ким він є. Невисокий на зріст, худий, у тенісці, от, щоправда, годинник золотий на руці, окуляри недешеві… Але це саме по собі ані про що не говорить. До речі, жодного татуювання. Позбувся, або такий «нетиповий» для того середовища? Зараз його обличчям гуляла тонка посмішка.

 -Ну, ти так усе розписав, ніби виклик кидаєш! «А чи зможе цей Шкет тут щось зробити?». Був би я молодший, - може, й спробував би. А так… Я – на пенсії. До того ж, якщо через два дні, як прилетіли, ти до нас прийшов, - виходить, ваші в мене на хвості. – Насправді, прийшовши до цього ресторану, Валентин хотів справити саме таке враження. Шкатов повинен був знати, що постійно у полі зору. – А тоді повинні знати, що ми прилетіли лише вдвох. Витрачати гроші, а не заробляти. А це вам повинно сподобатися.

-Що ж, повірю. Поки що, - зауважив Валентин. Відставив порожній стакан, поклав поряд на стіл дві монети, - голова місцевого центрального банку був консерватором, і тому випускалися монети досить великого номіналу. Навіть у дорогому ресторані можна було заплатити за фреш. А туристи залюбки везли їх додому, як сувеніри. Валентин підвівся  та пішов до виходу, відчуваючи потилицею погляди Шкатова та його подруги. Вийшов з ресторану та, підійшовши до автомобіля, сів за кермо. Він мав вибір, але, знаючи, що йому належить зустрічатися з «людиною з дев’яностих», і що Шкет, напевно вже, побачить крізь вітрину, на чому він поїде, Валентин сьогодні обрав не «Теслу», а класичний «шестисотий» «Мерседес», у милому серцю російських бандитів «сто сороковому» кузові. От лише не чорний, а білий, та й кермо було праворуч, бо тут їздили лівою стороною дороги. Але Шкет повинен був усе правильно зрозуміти. Тим більше, коли розпочав працювати двигун, на бамперах «Мерседеса» спереду та позаду замиготіли сині «блимавки», так що Валентин без проблем влився у щільний потік транспорту, - «Тойота», що рухалася позаду, дала дорогу. «Мерседес» зник за рогом, і Шкатов тихенько вилаявся.

-Менти можуть зіпсувати задоволення від чого завгодно, - пробурмотів. Але повернувся до їжі.

-А що він хотів насправді? – спитала дівчина.

-Показати, що за ними сила. – Шкет знизав плечима. – Що вони знають, хто я, та стежать… Але – хай ідуть до біса. Я тут не збираюся нічого «крутити», так що вони лише час витратять. А взагалі, цікавого хлопчика вони послали до мене. Не опер, а колишній «беркут», звик вирішувати справи кийком, - сам сказав.  Але він не простий, звичайного дуболома не відправили б зі мною розмовляти. Й на «шестисотому» б він не їздив, але цей, зверни увагу, сам за кермо сів. Треба буде дізнатися, хто ж він тут такий. – «Авторитет» знову тонко посміхнувся. – Наскільки високо вони мене оцінюють.

Порт-Коннел був унікальним містом. З самого початку, - чи не єдине місто у колишніх британських колоніях, принаймні, у Африці, назване на честь ірландця. Але саме Майк Коннел завоював свого часу для Британії та дослідив ці землі. Здавалося, вже назва зобов’язувала місто бути, не як усі. Валентину це подобалося, - як подобалася й одна особливість цього міста: тут майже не було дорожніх заторів. Це було чи не єдине у світі мільйонне місто, де було вирішено цю проблему, але мешканців не змусили відмовитися від особистих автомобілів. Або від службових, як у його випадку.