Епілог. Золотий захід і вічна пам'ять

Минуло десять років від тієї ночі, коли стіни родового маєтку Ткаль здригнулися востаннє. Світ, що колись стояв на краю безодні, змінився до невпізнання. Там, де раніше панували страх і міжусобні війни, тепер процвітав союз, скріплений не лише магією, а й пам’яттю про велику жертву.
​Цитадель Вампірів перестала бути похмурою фортецею смерті. Під мудрим, хоч і суворим правлінням Адріана, вона перетворилася на центр знань і дипломатії. Вампіри більше не полювали в тінях; вони стали вартовими порядку, чия вікова мудрість служила спільному благу. Адріан так і не обрав собі іншої супутниці. Його серце, колись холодне, тепер зберігало тепло єдиного спогаду, що давав йому сили спрямовувати свій народ до світла.
​Ліси Чорних Хребтів процвітали. Кай і Міра, які стали істинними правителями об’єднаних земель перевертнів і відьом, створили гармонію, про яку раніше годі було й мріяти. Міра навчила нове покоління відьом тому, що сила не в кольорі магії — золотому чи багряному, — а в намірі серця. Кай же став живим символом того, що звір усередині може бути захисником, а не руйнівником.
​Старий будинок Ткаль був повністю відновлений. Він більше не був лабіринтом кошмарів. Тепер це була академія, де молоді перевертні, вампіри та відьми вчилися жити разом. У центрі підвалу, на тому самому місці, де закрився Розлом, тепер било чистіше магічне джерело. Його води світилися м’яким золотим світлом, а навколо нього цілий рік цвіли білі лілії, що ніколи не в’янули.
​Щороку, у день Великого Рівнодення, троє правителів збиралися біля Джерела.
​— Вона б пишалася тим, що ми побудували, — тихо промовила Міра, торкнувшись водної гладі. Її багряна магія м’яко відгукнулася на золоте світіння джерела.
​Кай, поклавши руку на плече дружини, кивнув:
— Вона врятувала не просто наші життя. Вона врятувала наше право бути щасливими.
​Адріан стояв трохи осторонь, вдивляючись у сяйво води. Йому здавалося, що в коливанні світла він усе ще бачить знайомий силует і відчуває тепло тієї, що подарувала йому світанок у найдовшу ніч його життя.
​— Вона тут, — прошепотів Адріан. — У кожному подиху цього лісу, у кожному мирному сні дитини. Вона не пішла. Вона просто стала самим цим світом.
​Кінець історії
​Світ вампірів, перевертнів і відьом увійшов у нову еру. Еру, де замість крові лилося вино на святах, а замість криків жаху звучали пісні. І в кожній пісні, у кожному заклинанні незримо була присутня назва Елари — Сонячної Ткалі, яка віддала все, щоб у її близьких було «довго і щасливо».