Розділ 7. Розколоте сонце.

​Ліс завмер у тяжкому очікуванні. Кай стояв на колінах, вчепившись пальцями в землю, його тіло стрясали сильні дрижаки. Виття зграї, викривлене й болісне, пробиралося під шкіру.
​— Я мушу йти, — прохрипів він, підводячи на Елару очі, в яких людське стрімко поступалося місцем звіриному. — Якщо я не втихомирю їх зараз, вони роздеруть цей ліс і самих себе.
​— Каю, це може бути пасткою! — Елара спробувала торкнутися його плеча, але він відсахнувся, боячись не стримати лють, що рвалася назовні.
​— У нього немає вибору, Ткале, — холодний голос Адріана змусив усіх обернутися. Вампір поправив манжети свого каптана, його обличчя було блідішим, ніж зазвичай. — Ватажок не може покинути свою зграю в агонії. Йди, вовче. Я нагляну за ними… недовго.
​Адріан перевів погляд на Елару, і в його очах промайнула тінь чогось схожого на тривогу.
​— Мені потрібно повернутися до цитаделі. Мої архіви зберігають пам’ять про часи, коли сонце ще не було розколоте. Мені потрібні відповіді, яких не дасть жодне видіння. Чекайте на мене тут до заходу сонця.
​Не чекаючи відповіді, Кай зірвався з місця, перекидаючись у стрибку й зникаючи в чорних хащах. Адріан розтанув у тінях грота миттю пізніше.
​Елара та Міра залишилися одні. Тиша в гроті стала нестерпною, гнітючою.
​— Чому ти так на мене дивишся? — Міра різко відвернулася, стискаючи свою палицю з чорним кристалом. — Думаєш, я прийшла рятувати тебе?
​— Я думаю, що ти боїшся мене так само сильно, як і я тебе, — Елара ступила крок уперед. — Адріан сказав, що ми пахнемо однаково. І той спалах магії… це не було просто співпрацею. Це було поверненням цілого.
​— Замовкни! — Міра розвернулася, її очі блиснули гнівом. — У моєї матері не було інших дітей. Вона була вигнана, покинута своїм родом Ткаль, бо наважилася торкнутися тіні!
​— Вигнана? — Елара завмерла. — Моя мати померла, коли я була дитиною, але мені завжди казали, що вона була єдиною спадкоємицею. Проте в моїх снах завжди була друга тінь. Маленька дівчинка в синій сукні, яку забрали в сутінки.
​Елара витягнула руку. На її долоні затанцювала крихітна золота іскорка.
​— Дивись, Міро. Моє світло тягнеться до тебе. Воно не бачить ворога. Воно бачить відображення.
​Міра довго дивилася на іскру, її холодна маска почала тріскатися. Вона повільно підняла свою руку, і від її пальців потягнулася тонка нитка багряного туману. Коли дві сили зіткнулися, вони не знищили одна одну, а сплелися в ідеальний візерунок.
​— Сестро… — прошепотіла Міра, і в цьому слові було стільки болю, скільки не витримав би жоден смертний. — Нас розділили, щоб ми ніколи не стали достатньо сильними, аби зупинити Мертвих Богів. Одній дали світло, щоб вона була жертвою, іншій — тінь, щоб вона була вартовою.
​Їхній момент одкровення перервав шум крил і шелест плаща. Адріан виник у центрі грота, стискаючи в руках старовинний сувій. Його погляд упав на переплетені руки дівчат.
​— Значить, ви зрозуміли, — констатував він. — В архівах сказано: «Лише дві сестри, народжені від одного полум’я, можуть закрити браму Безодні». Але часу обмаль. Кай у біді. Його зграя оточена Скверною на Великій Скелі.
​— Веди нас, — твердо сказала Елара, стискаючи руку Міри. Тепер у ній не було страху, лише рішучість.
​Вони знайшли зграю на вершині скелі. Сотні вовків, уражених чорною гниллю, оточили Кая. Він стояв у центрі, закривавлений, поранений, намагаючись своїм риком утримати їх від останнього кроку в безумство.
​— Зараз! — крикнув Адріан, відбиваючи напад двох заражених вовків.
​Елара та Міра стали спина до спини.
​— Пам’ятай, — шепнула Елара сестрі. — Світло не вбиває їх. Воно випалює хворобу.
​Вони скинули руки до неба. Золото й багрянець злилися в потужний купол, який почав розширюватися, накриваючи всю скелю. Це була не атака, а очищення. Чорний дим із шипінням виривався з тіл вовків, розчиняючись у магічному полум’ї. Гниль опадала сухим попелом.
​Коли сяйво згасло, вовки один за одним почали оговтуватися. Вони перелякано озиралися, їхні очі знову стали ясними й теплими. Кай, важко дихаючи, підвівся на лапи, його рани затягнулися самі собою під дією сестринської магії.
​Зграя була врятована. Жоден вовк не загинув.
​Кай підійшов до Елари та Міри, схиливши голову на знак глибокої пошани. Адріан стояв осторонь, спостерігаючи за ними. Він знав те, чого ще не знали сестри: перемога над зграєю була лише прелюдією. Справжня жертва, про яку говорило пророцтво, все ще чекала свого часу.