Глава 13 Старий фундамент

Холодне передсвітанкове повітря пронизувало до кісток. На околиці Києва, серед густих заростей і заіржавілих залізобетонних конструкцій, височіла будівля недобудованої бібліотеки. Свого часу цей масштабний проект професора Олександрова мав стати архітектурною перлиною, але тепер він нагадував скелет гігантського звіра, покинутого посеред пустиря.
Машина Марка зупинилася за кілька сотень метрів у густій тіні старих тополь. Олег та ще п'ятеро бійців безшумно розчинилися в темряві, обходячи будівлю з флангів.
Марк повернувся до Маргарити. Вона була блідою, але трималася стійко. На ній була темна куртка, а в кишені лежав диктофон, який він попросив її увімкнути.
— Ти зайдеш першою, як вони й чекають, — тихо сказав Марк, перевіряючи затвор свого пістолета. — Я буду на відстані п’яти секунд від тебе. На мені тепловізор і повний контроль. Що б він не говорив — тягни час. Зрозуміла?
— Зрозуміла, — кивнула вона.
Її пальці на мить переплелися з його гарячою долонею. Цей короткий дотик дав ей стільки сили, що страх остаточно відступив, залишивши лише крижану рішучість.
Марго вийшла з машини. Взуття тихо шелестіло по битому склу та сухому листю. Вона увійшла під масивну арку головного входу. Всередині будівлі панувала напівтемрява, яку розрізали поодинокі промені висхідного сонця, що пробивалися крізь діри в стелі. Голі бетонні колони підпирали порожнечу, а під ногами хрустіли залишки будівельного сміття.
— Я прийшла! — лунко крикнула Маргарита, і її голос відбився від стін гнітущим лунням. — Я тут, Кравцов! Поверни мені пам'ять мого батька!
З глибини центральної зали, де колись мав бути читальний зал, почулися повільні, важкі кроки. З-за величезної колони вийшов чоловік. На ньому було просте темне пальто. Його обличчя справді було понівечене — глибокі шрами від опіків покривали ліву щоку та шию, роблячи його схожим на живого мерця. Але очі... очі були живими, хижими й розумними.
— Маргарита... — його голос був сиплим, спаленим зсередини. — Ти так схожа на батька. Така ж уперта. І так само погано обираєш друзів.
— Мій батько не залишав тобі боргів, — твердо відповіла дівчина, роблячи кілька кроків уперед і зупиняючись у центрі зали, прямо під величезним круглим прорізом у даху.
— Твой батько зрадив мене! — раптом викрикнув Кравцов, і його обличчя перекосилося від люті. — Двадцять років тому цей об'єкт будувався не як бібліотека. Тут, під цим бетоном, мій головний бункер. Моє сховище. Твій батько спроектував його, а потім... передав схеми моїм конкурентам і владі, коли схотів "очистити совість". Мене підірвали в моїй же машині. Я вижив дивом. І всі ці роки я чекав, поки виросте його єдина цінність — ти.
— Ти використав Тарасова, щоб дістатися мене? — запитала Марго, намагаючись говорити голосно, щоб Марк чув кожне слово крізь мікрофон.
— Тарасов був жадібним дурнем. Він хотів владу. А я хочу повернути те, що належало мені. Але тепер усе змінилося. Тепер у тебе є новий захисник — Марк Олександрович. Молодий вовк, який уявив себе господарем Києва.
— Ти запізнився, Граніт, — пролунав спокійний, смертоносний голос із темряви позаду Кравцова.
Марк вийшов на світло. Його пістолет був спрямований чітко в груди старого кримінального авторитета. Позаду нього, з усіх кутків недобудови, виросли фігури бійців Олега, блокуючи Кравцова.
Але старий навіть не здригнувся. Він подивився на Марка і хрипко, моторошно засміявся.
— Я ж казав, Марку... ти молодий вовк. Але ти занадто сильно закохався, щоб помітити очевидне. Ти думаєш, я прийшов сюди вмирати?
Кравцов повільно підняв ліву руку. У ній був затиснутий невеликий пульт із єдиною червоною кнопкою.
— Цей будинок — мій об'єкт. І твій тесть, дівчинко, заклав у його фундамент систему самознищення на випадок штурму моїх ворогів. Двадцять років вибухівка чекала свого часу в підвалах. Один натиск — і цей бетон поховає нас усіх. Разом із твоїм майбутнім, Марку.
Маргарита затамувала подих, дивлячись на червону кнопку. Минуле її батька перетворилося на капкан, з якого, здавалося, не було виходу. Вона подивилася на Марка, і вперше в його сірих очах побачила не просто розрахунок, а шалену, відчайдушну готовність діяти всупереч будь-яким правилам.