Глава 12 клятва на уламках

Звук розірваного паперу здався Маргариті гучнішим за грозовий розряд. Вони вже повернулися до кабінету маєтку. На великому дубовому столі лежав той самий білий щільний конверт, який люди Марка щойно привезли з палаючого лівобережного складу. На ньому від руки, витонченим каліграфічним почерком, було виведено її ім’я.
Марк стояв поруч, заклавши руки за спину. Його обличчя нагадувало маску античного бога війни — жодного зайвого мускула, жодної емоції, лише смертоносна зосередженість.
Всередині конверта виявилася стара чорно-біла фотографія. На ній був зображений її батько в молодості, ще студент, поруч із іншим чоловіком, чиє обличчя було грубо випалене сигаретою. На звороті фотокартки виднівся напис:
> *«Справжній захід сонця починається тоді, коли старі борги вимагають плати. Музика пролунала, Марку. Тепер черга за архітектурою. Зустрінемося там, де все почалося».*
> 
— Там, де все почалося… — тихо прочитала Маргарита, відчуваючи, як горло стискає спазм. — Про які борги вони говорять? Мій батько нікому нічого не винен!
Марк підійшов ближче і взяв фотокартку з її тремтячих пальців. Він уважно вдивлявся у випалений силует невідомого.
— Борги бувають різні, Марго. Особливо ті, що тягнуться з дев'яностих, коли твій батько тільки починав проектувати закриті об'єкти, — його голос звучу впевнено і глухо. — Цей випалений чоловік — не просто привид. Це той, хто фінансував перші кроки професора. І той, кого вважали загиблим двадцять років тому.
— Хто це, Марку? — вона заглянула в його сірі очі, шукаючи порятунку від цього нового кошмару.
— Артур Кравцов. По кличці "Граніт". Моє покоління криміналітету будувало свій бізнес на уламках його колишньої імперії. Якщо він живий і повернувся в Київ, то Тарасов був лише дрібною шісткою, яка намагалася виконати наказ господаря.
Марк повернувся до вікна. За ним густішала літня ніч. Він раптом різко обернувся, і в його погляді Маргарита побачила те, чого не бачила ніколи раніше — приховану, ледь стримувану лють, змішану з диким бажанням захистити її за будь-яку ціну.
— Вони підірвали мій вантаж. Вони прислали листа моїй жінці, — промовив він так тихо, що по спині Марго пробігли сироти. Це був голос не бізнесмена, а вожака зграї, на чию територію насмілилися зайти чужинці. — Вони думають, що знайшли мою слабкість. Але вони помилилися. Вони знайшли свій кінець.
Маргарита підійшла до нього впритул, рішуче скинувши з плечей заціпеніння. Вона поклала долоні на його холодні вилиці, змушуючи подивитися на себе.
— Ми знайдемо його разом, Марку. Я не ховатимуся в підвалі. Фотографія — це підказка для мене. "Там, де все почалося". Це стара недобудована бібліотека на околиці міста, перший масштабний проект мого батька, який заморозили через смерть його партнера. Я знаю, де це.
Марк затамував подих, дивлячись на цю тендітну дівчину, яка зараз виявляла більше мужності, ніж половина його бійців. Він накрив її долоні своїми, міцно притискаючи до свого обличчя.
— Це пастка, Марго. Він чекає, що я приїду туди з армією, або що ти прийдеш сама.
— Тоді давай перехитримо його, — її очі блищали від сліз, але погляд був твердим. — Ти сам казав, що прораховуєш усе на три кроки вперед. Прорахуй цей крок. Зі мною.
Марк довго дивився на неї, а потім повільно нахилився і палко, майже до болю поцілував її в губи. Це була не просто пристрасть — це була клятва. Клятва крові та вірності серед нічної тиші.
— Добре, пташко, — відсторонившись, тихо сказав він, і хижа посмішка знову повернулася на його обличчя. — Ми зіграємо в їхню гру. Але фінал напишемо ми самі. Олег! Зброю та групу — на виїзд. Ми їдемо на стару околицю.