Глава 8 Секрет у кришталі

Коли вони повернулися до маєтку, небо на сході вже почало світлішати, набуваючи холодного сіро-блакитного відтінку. У будинку панувала тиша, але тепер вона не здавалася Маргариті зловісною — радше рятівною.
Марк привів її не до кабінету, а у велику вітальню з каміном. За кілька хвилин один із його мовчазних підлеглих приніс піднос із гарячим чаєм та невеликим медичним кейсом.
— Сядь, — тихо наказав Марк, киваючи на м’який шкіряний диван.
Він сів поруч, відкрив кейс і дістав антисептик із ватними дисками. Тільки зараз Марго помітила, що на її правому передпліччі була глибока подряпина — мабуть, зачепилася за залізні сходи, коли вони тікали з пожежного виходу. Вона навіть не відчула болю через адреналін.
Марк обережно взяв її руку. Його великі, мозолясті пальці, які ще годину тому тримали зброю і могли безжально ламати кістки ворогам, торкалися її шкіри з дивовижною, майже трепетною ніжністю.
— Буде трохи пекти, — попередив він, обробляючи рану.
Маргарита засичала від різкого болю і мимоволі закрила очі, але не відсахнулася. Вона дивилася на його зосереджене обличчя, на пасмо темного волосся, що впало йому на чоло, і відчувала, як усередині розливається дивне, суперечливе почуття. Він був небезпечним. Він був злочинцем. Але прямо зараз він дбав про неї так, як ніхто інший.
— Дякую, — прошепотіла вона, коли він наклав акуратну пов'язку. — За все.
Марк підвів погляд. Його сірі очі опинилися зовсім близько.
— Я просто захищаю свої інвестиції, Маргарито, — криво посміхнувся він, але в цьому зауваженні вже не було колишньої цинічності. Він прибрав аптечку й дістав із кишені кришталеву шкатулку, поставивши її на низький журнальний столик між ними. — Ну що, подивимося, за що Тарасов готовий був розв'язати війну?
Шкатулка блищала в перших променях ранкового сонця. Марк узяв зі столу тонкий стилет і майстерно підчепив крихітний замок. Пролунав сухий клік, і кришка піддалася.
Маргарита затамувала подих. Вона очікувала побачити креслення, флешку чи якісь документи. Але всередині, на синьому оксамиті, лежали лише дві речі: старий срібний кулон її матері у формі серця та акуратно складений учетверо пожовклий аркуш паперу.
Вона тремтячими пальцями взяла аркуш і розгорнула його. Замість складних архітектурних схем чи кодів доступу там були написані ноти. Музична партитура, виведена від руки її батьком. Назва вгорі сторінки латиною звучала як: *«Crepusculum»* — Захід сонця.
— Це... просто музика? — розгублено підняла очі Марго. — Мій батько в молодості грав на фортепіано, але... Як це може коштувати мільярди? Тарасов збожеволів?
Марк узяв аркуш з її рук і уважно вдивився в нотні знаки. Його обличчя, зазвичай непроникне, на мить відобразило глибоку задуму. Він провів пальцем по лініях, а потім перевернув папір до світла.
— Твій батько був не просто архітектором, він був шифрувальником старого гарту, — повільно вимовив Марк, і його голос став серйозним. — Подивіться на відстань між нотами. І на ці маленькі крапки над скрипковим ключем. Це не просто мелодія, Марго. Це графічний шифр. Стара німецька система стеганографії, де кожна нота і тривалість звуку відповідають певній цифрі чи літері.
— Тобто, креслення бункера...
— ...заховані всередині цієї мелодії, — закінчив за неї Марк. Він підвівся і підійшов до великого чорного рояля, який стояв у кутку вітальні під панорамним вікном. Марго навіть не помічала його раніше.
Він поклав аркуш на підставку для нот, сів на банкетку й підняв лаковану кришку. Його довгі пальці лягли на білі та чорні клавіші.
— Ти вмієш грати? — здивувалася Маргарита, підходячи ближче.
— У моєму дитинстві, до того як я опинився на вулиці, мати наполягала на музичній школі, — глухо відповів він, не дивлячись на неї. — Корисна навичка для розвитку дрібної моторики. І, як бачиш, для розгадування таємниць.
Марк натиснув першу клавішу. Кімнату заповнив глибокий, тужливий і неймовірно красивий звук. Він почав грати. Мелодія була складною, повні аккорди чергувалися з різкими, майже тривожними переходами. Це справді звуковими фарбами змальовувало захід сонця — величний, але неминуче потопаючий у темряві.
Маргарита слухала, затамувавши подих. Музика ніби оголювала душу цього запеклого чоловіка, показуючи, що під шаром криці та крові ховається хтось зовсім інший.
Раптом, на останньому, найнижчому акорді, десь усередині рояля почувся тихий металевий звук. Музика обірвалася. Марк швидко підвівся, заглянув під кришку інструменту і дістав звідти... маленьку срібну флешку, яка була прикріплена магнітом до однієї з внутрішніх струн. Попередній власник будинку чи сам професор колись подбав про цей тайник, ключ до якого знав лише той, хто зіграє правильну мелодію.
— Ось воно, — Марк підняв флешку, і в його очах спалахнув переможний вогонь. — Весь компромат на Тарасова і схеми об'єкта. Тепер у мене є все, щоб знищити його імперію.
Маргарита відчула, як хвиля полегшення змиває напругу останніх днів.
— Значить... усе закінчилося? Я можу повернутися додому? — тихо запитала вона, хоча в глибині душі раптом відчула дивний укол туги від думки, що їй доведеться піти.
Марк повільно підійшов до неї. Він сховав флешку в кишеню, а його погляд знову став гарячим і пильним. Він зупинився так близько, що вона чула стукіт його серця.
— Для Тарасова — так, усе закінчилося. Мої люди передадуть це куди треба, і до вечора його заарештують, — його голос став нижчим, майже шепотом. — Ти вільна, Маргарито. Ти можеш повернутися до своєї галереї, до своїх виставок і спокійного життя.
Він замовк, дивлячись на її губи, а потім додав, і в його голосі вперше прозвучала прихована емоція:
— Але питання в іншому: чи захочеш ти повертатися в той світ після того, що було між нами?