Глава 3 золота клітка

Слова Марка все ще відлунювали в голові Маргарити, коли автомобіль мчав нічним містом. Проте везли її не додому. За вікном миготіли незнайомі краєвиди, які швидко змінилися високим парканом та масивними залізними воротами елітного загородного маєтку десь під Києвом.
— Ми приїхали, Маргарито Олександрівно, — сухо звернувся до неї водій, глушачи мотор.
Марго вийшла з машини, вдихаючи прохолодне повітря, наповнене запахом хвої та дорогого ландшафтного дизайну. Будинок перед нею нагадував сучасну фортецю зі скла та бетону. За кутами периметру виднілися камери спостереження, а на території непорушно стояли чоловіки зі зброєю.
Марк вийшов з іншого авто, яке їхало слідом. Його кроки були безшумними, але сама присутність створювала навколо відчуття тиску.
— Це мій дім. Найближчим часом він стане і твоїм, — спокійно сказав він, проходячи повз неї до дверей.
— Моїм? — Марго ледь встигала за його широким кроком. — Марку, почекайте! Ви не можете просто замкнути мене тут. У мене робота, виставка в галереї за тиждень, моє власне життя, зрештою!
Він зупинився так різко, що вона мало не врізалася в його широку спину. Марк повернувся, і в його погляді проковзнула небезпечна втома.
— Твоє «власне життя» закінчилося вчора на Подолі, коли тебе ледь не запхали в багажник, — карбував він кожне слово. — Люди, які за тобою полюють, не грають у мистецтвознавство. Вони спалять твою галерею разом із тобою, якщо вирішать, що це прискорить отримання креслень. Тут ти в безпеці. Це єдине, що тебе зараз має хвилювати.
— А креслення? — Марго схрестила руки на грудях, намагаючись сховати тремтіння. — Що, як у мене їх немає? Що, як мій батько нічого мені не залишав?
Марк підійшов ближче. Настільки, що вона знову відчула цей гіпнотичний запах тютюну та дорогого парфуму. Він м'яко, але владно взяв її за підборіддя, змушуючи дивитися прямо в очі.
— Тоді ми шукатимемо їх разом. Але доти, доки я не переконаюся, що ти чиста, ти будеш під моїм наглядом. Твоя кімната на другому поверсі. Охороні наказано виконувати будь-які твої прохання, окрім одного — виходу за ворота.
Він відпустив її і зник у глибині темного коридору, залишивши дівчину наодинці з економкою, яка вже чекала поруч із німим закликом іти за нею.
Кімната Маргарити виявилася величезною та розкішною — панорамні вікна, ліжко під шовковим покривалом і, до її подиву, новенький мольберт у кутку, поруч із яким стояли професійні фарби та полотна. Навіть тут, у своїй золотій клітці, вона відчувала його прораховану до дрібниць увагу.
Вона не змогла заснути. Близько другої години ночі, накинувши на плечі залишений у гардеробній м'який халат, Марго вирішила спуститися на перший поверх, сподіваючись знайти склянку води.
У будинку панувала тиша, порушувана лише тиканням настінного годинника. Проходячи повз прочинені двері кабінету, вона помітила смужку світла.
— ...я сказав, знайти їхнього замовника до ранку, — донісся звідти глухий, крижаний голос Марка. — Якщо вони вирішили, що можуть чіпати моє на моїй території — нехай готуються до наслідків. Зачистіть хвіст.
Марго затамувала подих. Вона заглянула в щілину. Марк стояв біля вікна, спиною до дверей. У його правій руці був пістолет, який він повільно, майже медитативно протирав чорною шовковою хусткою. На столі лежала папка з її ескізами, а поруч — роздруковані досьє з фотографіями тих самих чоловіків, що напали на неї.
У цей момент Марго по-справжньому усвідомила, поруч із ким вона перебуває. Перед нею був не просто сильний чоловік чи заможний рятівник. Це був хижак, який керував підземним світом цього міста, людина, для якої людське життя було лише фігурою на шахівниці.
Раптом Марк замружився, наче відчув сторонній погляд. Його рука з пістолетом зблиснула в напівтемряві, і він різко повернув голову в бік дверей.
— Недобре підглядати, Маргарито, — тихо сказав він, дивлячись прямо на неї крізь щілину. — Тим паче за тим, що тобі не варто бачити.