X.I

Анель мрійливо наблизилася до дверей і подзвонила у дзвінок. Дивно. Не видно ні прислуги, ні Ронса. Де всі? Як же давно вона не бачила свого коханого. Як він? Мабуть, зовсім зайнятий, що так довго спускається зустріти її. А скільки всього накопичилося. Скільки всього хочеться йому розповісти. Але найбільше хочеться пригорнутися до його грудей. Хочеться усамітнитися з ним. Надовго! Виплеснути всі почуття, які накопичилися за той час, що вони не бачилися. Анель проймало легке тремтіння від думки, що вона зараз побачиться з ним. Побачиться зі своїм коханим богом у плоті. Вона не могла стримати усмішку в передчутті цього моменту.

І тут відчинилися двері. Обличчя її вмить змінилося, і вона навіть на крок відступила назад, шокована побаченим. Перед нею опинився хтось, віддалено схожий на Арімана: бліде загострене обличчя, блискучі очі, що віддавали жовтизною та божевіллям. І сутула постава. Перед нею стояла жахлива копія колись такого прекрасного й коханого ельфа. Вона здивовано вимовила:

– Арімане?! Це ти…

Аріман натягнуто усміхнувся, щоб не показувати деформовані зуби, й неголосно відповів:

– Звичайно. Ти що, мене не впізнаєш?

Анель так само здивовано запитала:

– Боги, що з тобою?

Аріман відвів убік очі й винувато відповів:

– Я сильно… хворів, поки тебе не було…

Але тут же радісно вигукнув:

– Але тепер я йду на поправку! Мені набагато краще вже! Я так радий тебе бачити! Ти не уявляєш, як я радий тебе бачити! Твоя присутність оздоровлює мене… Я так радий тебе бачити!

Анель так само усміхнулася у відповідь. Але все бажання наблизитися до Арімана зникло. Вигляд у нього був надзвичайно відразливий. До того ж, крізь аромати відчувався запах давно немитого тіла. Вона зробила крок у його бік, маючи намір увійти до будинку. Але зрозуміла, що Аріман не пропускає її всередину. Вона зупинилася й усміхнулася. Утворилася незручна мовчазна пауза. Анель не знала, що говорити. Аріман не пускає її й просто стоїть, мовчки усміхаючись. Такої ситуації вона собі явно не уявляла.

Але ситуацію вирішив сам Аріман. Він сказав:

– Я думаю, до будинку краще не заходити… поки що. Усі приміщення повні… хвороби. Вона, можна сказати, бродить по будинку. Ходімо краще десь з тобою прогуляємося. Такий прекрасний ранок. Навіщо сидіти в нудному будинку?

Анель обміркувала, що цей варіант найкращий із ситуації, що склалася. Вона радісно кивнула й запитала:

– А де ти хочеш?

Це питання загнало Арімана в ступор. І навіть розлютило. Прокляття! Звідки він може знати, де в цьому мерзенному місті можна прогулюватися? Він майже його не пам'ятає вже! Невже вона сама не могла придумати де! Але відповідь якось сама виринула в голові:

– Ходімо до парку, де я вперше зізнався тобі у своїх почуттях!

Такий варіант був найкращим. Анель ще радісніше усміхнулася. Усе нормально. Усе чудово! Це все той самий її Аріманушка! Такий самий турботливий і романтичний, тільки, мабуть, сильно хворіє. Вона прощебетала:

– Це чудова ідея! Я так за тобою скучила! Мені стільки хочеться тобі розповісти!

Але наблизитися вона так і не наважилася. Аріман же, своєю чергою, так само усміхнувся й, задоволений тим, що знайшов відповідь, сказав:

– Тоді не будемо більше гаяти часу! Попрямуємо туди швидше! Я теж так за тобою скучив… кохана!

Аріман взяв Анель під руку. Вона засміялася, повністю заспокоївшись. Та не так уже й сильно від нього пахло немитістю. Як від лежачого хворого. До того ж, вона, мабуть, давно його не бачила й відвикла. Якби вона була свідком перебігу хвороби, то не так би реагувала на це. І взагалі, вона повелася негарно. Він бідненький хворіє, а вона навіть його не приголубила. Анель повністю заспокоїлася. Вона притулилася до його плеча й прошепотіла: «Коханий мій, я так скучила, ти не уявляєш».

Аріман теж усміхався. Йому теж було приємно від цих слів. Таке забуте відчуття прокидалося всередині. Він так давно не відчував себе… нормальним. Як він жив? Що він творив! Поводився так, немов у маренні. Немов зачарований. Зачарований? Намір! Точно! Це кляте маленьке створіння – справа рук графині. Це вона прив'язала цю істоту до нього, щоб зводити з розуму! Ну, клята. Аріман поверне їй усе сповна! Боги! А прислуга! А керівник Ронс. Вони ж усі його покинули. Усі отримають по рахунках. Спочатку ця гидка тваринка, а потім графиня!

Вони поспішали до карети. Анель була дуже рада. Її плани не руйнувалися, а лише злегка змінювалися. Зараз вони наговоряться з Аріманом досхочу. Потім візьмуть пляшечку ігристого. Аріман прийме ванну. І вони зможуть надовго усамітнитися від усього світу. Тільки вони вдвох. Це чудово! Вони застрибнули в карету, і вона помчала до парку. А з вікна другого поверху за всім цим спостерігав Намір, стоячи на підвіконні, й зловісно вищиряв гострі чорні зубки.

Анель не могла втриматися й почала свою розповідь уже в кареті. Вона ділилася з коханим, як вона хвилювалася перед відправленням до Республіки людей. Як батько давав їй поради. Розповіла, що вбрання, в якому вона приїхала до нього, – це наслідування останньої моди тамтешніх світських дам. Аріман уважно її слухав і так само намагався їй розповісти деякі новини. Але всі вони стосувалися того часу, коли він не наважився прочитати ту злощасну книгу.