X

Наступні дні Аріман не покидав свій родовий маєток. Слуги та керівник покинули його стіни. Аріман залишився один. Майже один. Намір дивним чином зникав і з'являвся, коли вважав за потрібне. У моменти його появ Лорд спілкувався з ним про рай. Точніше про те, як себе почуваєш у ньому. Як сприймаєш усе навколо себе. Як солодко сприймається поглинання нового світу. І Аріману ці розповіді припали до душі. Іноді йому здавалося, що він хоче розчинитися в раю. Але Намір говорив, що його час ще не настав. Спочатку він має стати прекрасним.

Зовнішність Арімана невпинно змінювалася. Руки очевидно стали довшими. Кисті звисали вже нижче колін. Зуби деформувалися й стали кривими. Очі набували жовтого відтінку. І все обличчя також змінилося. Підборіддя, ніс та вуха загострилися. Шкіра набула блідого відтінку, а ще побільшав язик. Він також здавався більшим за свої звичайні розміри. Але ці зміни більше не турбували Арімана. Його непокоїли дві речі: неприродна тяжкість на голові та слабкість. Він поїдав неймовірну кількість їжі, знайденої в коморі. Але його все одно мучив голод і слабкість. Коли він запитував у Наміра, що з цим робити, той відповідав, що слід чекати, і все скоро зміниться.

Часом на нього нападав неконтрольований гнів. Він метався з кімнати в кімнату й з ревом кусав і ламав усе, що траплялося йому на очі. А що не міг зламати, з силою кидав у стіну. Потім падав на підлогу й бив кулаками об підлогу. Лють також миттєво минала, як і охоплювала його. І після він спокійно йшов до комори й їв. А ще його ніхто не відвідував. Мабуть, голова ради Ельван дотримав свого слова. І все це Аріману дуже підходило. Він їв, спав, трощив у гніві все, що міг, і знову їв. Життя нагадувало рай. Головне, що він нікого не бачив. Тільки Намір викликав у ньому приємні відчуття.

Ніщо не порушувало його прекрасного існування. Одного ясного ранку він сидів біля вікна, що виходило на вулицю, і жував засолений шматок свинячого м'яса. Він дивився, як мерзенно радіють життю маленькі пташки. Як самотні гидкі ельфи проходять дорогою, кидаючи швидкі погляди на його маєток. Іноді Аріману хотілося кричати з вікна, щоб вони не дивилися в його бік. Іноді він так і робив. Розкривав вікно й на весь голос лаяв перехожих. Але цього ранку він просто хотів їсти й відчувати відразу від спостереження радісного мерзенного життя за вікном.

Аж ось він помітив прекрасний кортеж, запряжений трійкою білосніжних коней. Що це ще таке? Це було огидно прекрасним. Він відкрив вікно, щоб покрити страшною лайкою цей кортеж. І тут він зупинився. Десь він його бачив. Колись давно вже бачив! Але пам'ять ніяк не могла підказати, де й коли. Коні тим часом зупинили першу карету навпроти воріт до його маєтку, і з карети випурхнула струнка дама, одягнена в одяг людей: пишну, але легку бірюзову сукню та широкий капелюшок, що захищав від сонця. У руках у неї була складена рожева парасолька. Аріман перестав жувати й став вдивлятися в жіночу постать. Вона також здавалася йому дуже знайомою. Але звідки? Дама пройшла ворота й, піднявши голову, помахала Аріману рукою в напівпрозорих бірюзових рукавичках. Аріман відсахнувся від вікна, мов ошпарений. Прокляття! Це була Анель!

Аріман уже й забув, що в нього є наречена. Це було як грім серед ясного неба. Її поява щось перевернула в ньому. Що ж робити? Боже, вона побачить його в такому потворному вигляді. Куди подітися? Може, втекти? Ні. Це нерозумно. Вона вже помітила його. Що ж робити? Що ж робити? І тут незвичайна думка спала на думку. Треба просто привести себе до ладу! Ця думка була настільки проста й геніальна. Аріман викинув шматок м'яса й витер губи. Так! Привести себе до ладу! Що ж це означає? Він забув, що це означає. Треба терміново згадувати. Вона така красива, а він схожий на нічний кошмар. Так! Красива? Що ж це означає? А! Це коли завмирає серце, і при її вигляді хочеться співати! Співати? Він не пам'ятав, що таке співати, але пам'ятав, що це щось приємне.

Він почув, як до кімнати вбіг Намір і заскочив на вікно. Істота помітила Анель, що наближалася, повернула голівку до Арімана й стривожено сказала:

– Господарю, прожени її! Негайно! Вона може все зіпсувати!

Така заява цього мерзенного створіння розлютила Арімана. Яке право воно має так говорити про неї. Він прошипів Наміру:

– Заткнися, мерзото! – і ударом руки навідліг змахнув його з підвіконня.

Істота, верескнувши, полетіла в дальній кінець кімнати. Аріман же стрілою помчав до своїх покоїв. Слід було терміново знайти відповідний одяг з довжелезними рукавами, щоб приховати ненормальну довжину рук. Розчесати й напомадити волосся. І, звичайно ж, слід було знайти флакони з ароматами. Прокляття! Від нього ж, напевно, погано пахне. Скільки днів він уже не приймав ванни! Аріман поспіхом відшукав відповідне вбрання бордового кольору з довжелезними декоративними рукавами. Слава богам, воно було! Вилив на себе аромати й намагався розчесати неслухняне немите волосся. У цей момент пролунав звук дверного дзвінка. О боги! Вона вже біля дверей! Він помчав униз. Щітка для волосся застрягла у волоссі. Аріман зміг відірвати її перед самими вхідними дверима, проклинаючи її про себе. Аріман був дуже схвильований!