IX.VIII

Але Арімана було вже не зупинити. Він почав кричати й на Ронса, і на прислугу, звинувачуючи їх і в поганій їжі, і в тому, що вони стежать за ним, і що життя від них немає. Згадав, що навіть прибирання нормально не роблять, отримуючи гідну оплату й дах над головою. Згадав чорне волосся у його апартаментах, хоча чудово знав, чиє воно. Прислуга перелякано переглядалася між собою й Ронсом, не знаючи, що робити. Діти сховалися за батьків. Закінчив Аріман неприбраною залою, в якій він читав заклинання. На це Ронс заперечив, що Лорд сам нікого туди не пускає. Але цей довід подіяв, немов дрова для вогню. Аріман, весь червоний від гніву, схопився з-за столу, перекинув страви на столі, а деякі скинув на підлогу й став несамовито кричати: «Забирайтеся геть з мого дому! Пішли геть усі!» Але прислуга заціпеніла від жахливого гніву свого господаря. Тоді Аріман, широко розкривши очі й спотворивши обличчя жахливою гримасою, став хапати їжу зі столу й кидати нею в прислугу й Ронса. Обличчя Ронса стало серйозним. Він, щось для себе усвідомивши, став поспішно виводити забруднену їжею й перелякану прислугу із зали.

Коли вони всі зникли з очей, Аріман розчавлено впав назад у крісло. З його пальців на підлогу капали залишки їжі. З-під столу неквапливо вийшов Намір. Він схвалив вчинок Арімана. Аріман усміхнувся Наміру, схопив з підлоги залишки перекинутої їжі й став жадібно її поглинати, бруднячи одяг. Він закинув ногу на ногу, нервово смикаючи ступнею. Аріман теж був задоволений своїм вчинком. Єдине, що його непокоїло, це знову неприродна тяжкість на голові. Але це нічого! Мине! Він подивився на Наміра й з деякою зловтіхою сказав:

– Тепер ми заживемо по-новому!

– Так. Так, господарю!