IX.VII

Аріман сидів, слухав суть питань. Потім члени ради виходили до трибуни й викладали свої способи вирішення тієї чи іншої проблеми. На кілька питань Аріман також висловив свою думку. Але потім усе це стало його жахливо втомлювати й злити. Він уже нічого не слухав, а просто крутився на кріслі. Коли до нього зверталися за його думкою, він заперечно хитав головою й мовчав. Потім усе засідання ради злилося для нього в один жахливо дратівливий гул.

І до всього іншого в нього розвинувся страшний свербіж у ліктях. Він намагався непомітно для всіх почухати ліктьові суглоби, але від цього вони починали ще сильніше свербіти. Усе це ставало нестерпним. Арімана переповнював ледь стримуваний гнів. І тут його почали інтенсивно кликати. Голова ради Ельван голосно, вп'яте, покликав його, а потім підійшов і торкнувся плеча. Усі погляди в залі були спрямовані на Арімана. Він схопився від дотику, гнівно втупившись на голову ради, й вигукнув:

– Що?! Що ти хочеш від мене?

Ельван стурбовано звернувся до Арімана:

– Мій Лорде, як ви себе почуваєте? З вами все гаразд?

Аріман також імпульсивно вигукнув:

– Ні, не гаразд! Мені набридло сидіти тут на вашій дурній раді й слухати ваші дурні проблеми! А ще в мене жахливо сверблять лікті й спина!

І він почав інтенсивно розчісувати через одяг то лікті, то спину. І тут він помітив, що весь зал, який сидів, спостерігає за ним. Це ще сильніше розлютило Арімана. Він виліз на крісло й, розмахуючи руками, вигукнув до зали:

– Що ви всі на мене дивитеся, га? Більше дивитися нема на що? Припиніть негайно! Відверніться! Як я вас ненавиджу!

Ельван підхопив Арімана за лікоть і обережно спустив з крісла. Він із тривогою в голосі неголосно запитав Арімана:

– Мій Лорде, ви нездужаєте? Ви погано себе почуваєте?

Справжнє переживання в голосі Ельвана охолодило лють Арімана. Він миттєво знітився. Йому стало жахливо соромно за свою недоречну витівку. Він, схиливши голову, тремтячим голосом відповів:

– Мені дуже нездужається. Я не знаю, що зі мною відбувається. Після того вибуху на горі я сам не свій… Дозвольте мені піти, я не можу тут більше перебувати. Я не можу дивитися присутнім тут ельфам в очі після свого вчинку.

Ельван по-батьківськи погладив плече Арімана й відповів:

– Ти вибач нас, Арімане. Ти пережив таке, що жоден ельф не в силах витримати, а ми насіли всі на тебе. Прийоми, розмови, членство в раді. Тобі потрібен тривалий відпочинок. Йди до себе й відпочивай. Я подбаю, щоб тебе більше ніхто не турбував. І не хвилюйся, ми всі розуміємо, чому ти зірвався. Ніхто тебе не звинувачує. Навпаки, ми завжди залишимося тобі вдячні.

Сльози навернулися на очі Арімана. Грудка в горлі майже перекрила дихання. Аріман, так само не піднімаючи голови, вибіг із зали. Він біг до себе. Він хотів зачинитися у своїх покоях і нікого не бачити. Він блискавично влетів до своїх покоїв, зачинився на ключ і впав на ліжко обличчям у подушку. Він ридав. Усередині його роздирала образа й сором.

На ліжко застрибнув Намір і видерся Аріману на спину. Він подряпав лапкою спину Арімана й сказав:

– Господарю, не варто хвилюватися! Ця рада абсолютно не твоє. Вона тобі зовсім не потрібна. І ніхто тобі більше не потрібен. Ти завжди був один, і в цьому твоя сила, а тепер нас двоє, і ми вдвічі сильніші.

Ці слова заспокійливо подіяли на Арімана. Він перестав лити сльози й, повернувши голову, сказав:

– Ти маєш рацію! Мені ніхто не потрібен! Я з самої юності був самотнім і сам приймав рішення! Чого я буду витрачати свої емоції на цих… невігласів!

– Правильно, господарю. Правильно! А тепер тобі треба поспати. Засинай!

Аріман заплющив очі й майже одразу почав занурюватися в сон. Намір влаштувався на спині в Арімана, склавши акуратно лапки й поклавши голову на передні.

Прокинувся Аріман увечері. Він був дуже похмурим і вирішив подихати повітрям. Як і слід було очікувати, він натрапив на Ронса. Той повідомив Аріману, що вечеря вже готова й чекає на свого господаря. Ронс чомусь був дуже задоволений. Це злило Арімана.

Він пройшов до зали для трапез. Вечеря була накрита святково. Вся прислуга, включно з їхніми дітьми, була одягнена ошатно й радісно накривала стіл. Аріман плюхнувся в крісло й запитав, на честь якого свята в маєтку. Ронс щасливо усміхнувся й відповів:

– На вашу честь, мій Лорде. На честь вашого першого дня в раді! Це свято для всіх!

Аріман пробурмотів собі під ніс: «Нічого радіти». Страви були виставлені на стіл, і вся прислуга вишикувалася вздовж правої стіни зали. Вони всі були схвильовані й стримано усміхалися. Аріман не міг зрозуміти, навіщо вони тут усі стоять. Ще й своїх дітей притягли. Він подивився на них і запитав:

– Ми що, чекаємо когось?

Стара кухарка, радісно усміхаючись, заперечно похитала головою. Аріман знизав плечима й сказав:

– Тоді, з вашого дозволу, я розпочну трапезу.

Він відчував голод і жадібно накинувся на їжу. До зали увійшов керівник у новітньому зеленому фраку, з декоративною, сяючою золотом вазою з дорогого синього скла. Він побачив, що Аріман уже трапезує, й весело сказав: