IX.V

Аріман звернувся до нього:

– Що ти? Чи хто ти?

Істота не ворушила ротом, але Аріман чітко чув голос. Воно відповіло: – Я твій слуга, господарю!

Прокляття! Незрозуміла істота вважає його своїм господарем. Звідки воно могло взятися? Він вирішив у нього це дізнатися:

– Звідки ти прийшов?

Істота відповіла:

– Я повернувся разом із тобою з раю.

Брови Арімана полізли на лоб. Ось воно що. Це все пояснює. Він злегка нахилився до істоти й з відтінком гніву запитав:

– Це, по-твоєму, рай? Мене там вивернуло навиворіт у прямому сенсі слова. Зі мною сталися жахливі речі. Я залишив там свій найвеличніший винахід. І це ти називаєш раєм?

Істота незворушно відповіла:

– Так буває з кожним, хто вперше потрапляє до раю, господарю. Потім уже починаєш розуміти всю красу раю.

Аріман скривився й сказав:

– Красу? Те, що я бачив уві сні, так само на красу мало скидалося. На що перетворилися на моїх очах ті нещасні створіння, було жахливо. І все їхнє місто було поглинуте чимось кошмарним. Там загинуло безліч невинних створінь. І це краса, по-твоєму?

А істота, також виляючи хвостом і шкірячись, незворушно відповідала:

– У тому світі, що ти бачив, господарю, всі злилися з раєм. Там ніхто не вмер. У раю ніхто не вмирає. У раю кожен змінює свою тілесну оболонку, що відповідає його духу.

Аріман підняв руку, обурюючись:

– Ти хочеш сказати, що той монстр, у якого перетворилася та закохана парочка, — пряма відповідність їхнім душам? Що за маячню ти несеш! Вони корчилися в передсмертних конвульсіях, а потім стали таким жахом, яким можна лякати бувалих воїнів!

Створіння абсолютно не зачепило імпульсивне висловлювання Арімана. Воно так само незворушно відповіло:

– Для тих, хто не злився з раєм, їхньої краси не зрозуміти. Вони стали досконалими, як і все в тому світі. І ти, господарю, якби був єдиний з раєм, також став би прекрасним.

Аріман мовчки втупився на істоту. Воно явно несло маячню. Божевілля не закінчувалося. За ним у цей світ послідувало фанатично налаштоване створіння, що вважало його своїм господарем. Якщо, звісно, воно реальне, а не плід його запаленої уяви. Він звернувся до істоти:

– До тебе можна доторкнутися? Ти не будеш кусатися?

Істота відповіла:

– Ти мій господар. Я не маю права тебе кусати!

Аріман неквапливо простягнув долоню й обережно торкнувся спинки створіння. Воно було сухим на дотик. Дуже гладким і дуже холодним. Але цей дотик сподобався Аріману. Він провів кілька разів уздовж спинки. Істота навіть не ворухнулася. Прокляття! Створіння реальне. Несанкціонований призов істот з інших вимірів суворо переслідується законом. Тепер Аріман волею випадку став правопорушником. Прокляття!

Аріман прибрав руку, а істота несподівано сказала:

– Я справжній, господарю. Ти не вигадав мене!

Аріман примружив очі й запитав:

– Ти що, можеш читати думки?

Воно відповіло: – Просто ти мій господар.

Аріман схопився за підборіддя. Як усе закрутилося. Треба, щоб цю істоту ніхто не побачив, тим паче прислуга. Вже надто воно відрізняється від собаки. Одразу запідозрять недобре. Треба попросити це створіння, щоб поки не виходило з кімнати. Поки… А потім?.. Цікаво, у нього є ім'я, чи йому слід придумати? Аріман запитав істоту:

– У тебе є ім'я?

Воно відповіло: – Звісно. Мене звати Намір.

Чудово! Фанатична істота з іншого виміру на ім'я Намір. І тут Арімана осяяла одна думка. Він запитав Наміра:

– Скажи, Наміре, ти демон?

Якщо демон, то можна сказати, що воно з'явилося, коли він діставав гору. Демони, судячи зі стародавніх описів, часто з'являлися самі під час потужних магічних операцій. Несподівано істота видала скрипучі звуки, мабуть, зображуючи сміх:

– Ні, господарю. Я просто слуга. Але можу тебе запевнити, що навіть демони зливаються з раєм. Неохоче, але зливаються й стають його частиною назавжди!

Від таких речей у Арімана пробігли мурашки по шкірі. Він насторожено запитав:

– То що ж, рай поглинає всіх?

Тут тон голосу в Наміра дещо змінився. У ньому відчувалася прихована злість:

– Ні, господарю. Не всіх… Є ті, кого рай поглинути не зміг. У раю їх називають Колупачі Всесвіту. Одного разу вони навіть ледь не знищили рай! Але потім вони зникли, і рай виявився врятований.

Аріман здивувався. Які страшні дива розповідає йому це маленьке створіння. Мабуть, ці колупачі ще жахливіші за рай. Хоча що може бути ще жахливішим за цей жахливий рай?

Але ось одне питання сильніше непокоїло Арімана. І він півголосно запитав:

– Наміре… скажи, рай і в цей світ прийде?

Намір завиляв хвостиком:

– Можливо. А може, й ні. Цього я не знаю.