IX.IV

Аріман схопився з ліжка від жаху, глухо стогнучи й інтенсивно витираючи обличчя. Який жахливий сон! Аріман досі відчуває біль від пальців невидимого чудовиська! Він підбіг до дзеркала й став розглядати обличчя. Йому здавалося, воно дещо деформувалося. І було дуже блідим, а білки очей стали червоними. Тепер і з обличчям щось негаразд. Схоже, воно якось загострилося. І верхня щелепа начебто висунулася вперед. Занадто щільно верхня губа лягає на ясна. Прокляття! А ясна, які! Ще й набрякли! Від чого вони так запалилися? Він підняв верхню губу. Ясна насправді були болісно розпухлими. Але як таке може відбуватися? Лягав він із нормальними яснами, а тут одразу все запалилося? Але чому вони тоді не болять? Проклята графиня! І проклятий сон. Після нього він почувається ще більш розбитим.

Аріман знову доплентався до ліжка й упав у нього. Скільки він проспав? Мабуть, недовго, бо за вікном було ще світло. І тут Аріман помітив на килимі перед ліжком безліч чорних волосинок. Явно вони були собачі. Аріман розлютився. Що ж таке з усіма відбувається? Усі навколо нього збожеволіли? Слуги заводять собак і вигулюють їх прямо в покоях свого Лорда. Керівник будинку вічно хникає й розмовляє з квітами. Діти на вулиці бачать безліч різних дурниць, але дражнять саме Арімана. Хоча він мав би бути для них героєм. Графиня, любов його юності, підсовує йому таку «свиню» з цією книгою. Не такої винагороди він очікував після всіх труднощів, пережитих із цим неблагополучним розломом і ненависною горою.

Його роздуми перервав дивний звук. Аріман прислухався. Це було тихе шарудіння. Виходило це шарудіння з-під ліжка. «Бридкий пес досі в кімнаті. І ховається під ліжком!» Аріман спотворив обличчя, усвідомивши це. Він вирішив налякати тварину. Треба злегка підстрибнути на ліжку, і звір вискочить, а потім його можна за загривок викинути у вікно! Аріман неквапливо підняв на руках верхню частину тіла й зі спотвореною гримасою на обличчі щосили опустився на ліжко. Ліжко похитнулося, але тварина не показалася. Аріман закотив від люті очі. Йому дуже не хотілося перегинатися через ліжко й дивитися, де сидить це мерзенне створіння. Раптом ще вчепиться в обличчя. Аріман зробив ще одну спробу. І гулко впав на ліжко. Воно знову похитнулося, але очікуваного ефекту не було. Аріман зі спотвореним обличчям прокляв усе на світі. Він з оскаженінням бився спиною об ліжко раз за разом. Бив кулаками об ліжко. Знову підстрибував на ліжку. Він навіть завив від гніву. Але тварина не показувалася з-під ліжка.

Зрештою Аріман виснажився від гніву й поривчастих рухів і просто лежав, гнівно сопучи. Але сталося те, що змусило його застигнути на ліжку й навіть не дихати. З-під ліжка почувся голос! Він уже чув цей голос. Щойно уві сні. Таким голосом до нього звернулася істота, схожа на собаку. А голос з-під ліжка протяжно сказав:

– Не гнівайся, господарю. Це я натрусив тобі волосся. Але ж ти не будеш мене карати?

Аріман, широко розплющивши очі, водив ними з боку в бік, не знаючи, що робити. Мабуть, він остаточно збожеволів. Він уб'є графиню, коли добереться до неї. Не буде ніякого листа. Він просто приїде до неї без попередження й уб'є! Незрозуміло чому Аріман відчував сильний страх. У голові промайнула думка, що слід накласти магічний бар'єр на ліжко, щоб це щось, якщо воно, звичайно, там є, не змогло вирватися. Він спробував сконцентруватися на астральному каналі. І на нього чекало чергове потрясіння. Він не може розкрити свою астральну складову. Що за прокляття? Це все через перебування в цьому жахливому вимірі він ні писати, ні використовувати магію не може. Що ж робити? І звідки ця істота знає, що він розлютився саме через волосся на підлозі?

На зміну страху знову став приходити гнів. Прокляття! Будь усе прокляте навколо! І навіть те, що він не може придумати, що робити в цій ситуації, хай буде прокляте! Але ось знову пролунав дивний вкрадливий голос:

– Можна я вилізу, господарю?

Аріман закусив губу. Що робити? Може, накинути ковдру на істоту, якщо вона покажеться, а потім забити її на смерть стільцем? Точно! Аріман сухим, хрипким голосом відповів, намотуючи край ковдри на руку:

– Так. Покажись мені!

Він почув шарудіння під ліжком, і з того боку, де він помітив волосся на килимі, з-під ліжка виповзла істота й втупилася темними, як ніч, круглими оченятами на Арімана. Вона була точнісінько як уві сні. Розміром із великого кота. Але за структурою своєю більше нагадувала собачку. Мордочка була злегка загостреною й не мала вусиків. Лапки закінчувалися невеликими пальчиками із закругленими чорними кігтями, мабуть, дуже гострими. Шерсть була вугільно-чорною й щільно прилягала до мускулистого тільця. Воно підняло хвіст і ошкірилося, мабуть, радіючи. Аріман відзначив, що паща цієї істоти містить ряди гострих маленьких іклів, які також були надзвичайно гострі. І, як і кігті, були чорні, мов вугілля. Від істоти йшов легкий запах гниття. Однак, незважаючи на це, Аріману створіння здалося дуже навіть милим і забавним. Він вивільнив руку з накрученої на неї ковдри й сів на ліжку. Він із цікавістю дивився на істоту перед ним. Невже воно реальне?