IX.III

До того ж у неї в руках були яскраво-помаранчеві квіти химерної форми у вазоні. Вони були нижчі за Арімана. Істоти пройшли поруч і зупинилися біля краю пагорба. Аріман зрозумів, що для цих істот він невидимий, і він продовжив спостереження за ними. Чоловіча особина граційно жестикулювала своєю семипалою кистю, вказуючи на місто. Жіноча особина, як здалося Аріману, чогось соромилася. Аріман здивувався, що такі незвичайні істоти в дивному невідомому світі, а стосунки в них будуються за такими ж правилами, як і в нього у світі.

Аріман спостерігав. Чоловіча особина, мабуть, наполягла на своєму, і жіноча, кивнувши, погодилася. Вона стала спиною до міста, а чоловіча особина стала на деякій відстані перед нею. Семипала кисть провела в повітрі граційну дугу, і перед чоловічою особиною виник великий прозорий прямокутник із чорними краями. Цікаво! Мабуть, у них теж є магія. Чоловіча особина стала переміщати прямокутник у просторі так, що, дивлячись крізь нього, за жіночою особиною вийшов прекрасний пейзаж із містом. Чоловіча особина поворушила пальцями. На «обличчі» жіночої з'явилися прекрасні візерунки. Чоловіча особина торкнулася прямокутника, і в ньому миттєво відобразилася жіноча з пейзажем позаду неї.

Аріман дуже здивувався такому. Прекрасна магія! Створює картини з найреалістичнішим відображенням простору, яке коли-небудь бачив Аріман. А може, ця магія копіює частину простору в межах цього прямокутника. Це чудова ідея. Слід таке спробувати зробити, коли прокинеться. І тут Аріман ще раз здивувався. Він розуміє, що спить? Він ущипнув себе за руку. І було боляче. Дуже дивно! Розуміти, що уві сні, осмислено міркувати й відчувати відчуття реального світу…

А чоловіча особина продовжувала створювати картини навколишнього простору. Жіноча особина, вже осмілівши, позувала йому з квітами. Вони обоє видавали мелодійні звуки. Аріман зрозумів так, що вони сміються. Йому дуже захотілося до них звернутися, але він усвідомлював, що не буде почутий. Дуже шкода!

Коли обидві істоти наситилися цим заняттям, чоловіча особина одним рухом прибрала прямокутник. Аріман знову здивувався: «А як же зроблені картини? Як бути з ними?» Не може ж бути так, що це було марне позування. Мабуть, є інша магічна операція, яка заново матеріалізує зроблене чоловічою особиною.

Сонце повністю зайшло за горизонт, і навколишній світ поринув у темряву. Істоти сіли на синю травичку пліч-о-пліч. Чоловіча особина обійняла жіночу. Вони торкнулися «обличчями». Аріман так зрозумів, що це було щось на зразок поцілунку. Потім вони обоє повернули голови в бік міста й спостерігали разом з Аріманом за архітектурним дивом. Вночі місто здавалося ще грандіознішим. Навіщо йому це сниться? І чому сон не закінчується? Та й якось ніяково стояти тут невидимим і підглядати за цими істотами в якомусь далекому світі. Навіть якщо цей світ – світ снів.

Аріман відчув шарудіння під ногами. Він нахилився й у світлі вогнів міста побачив біля своїх ніг істоту, що віддалено нагадувала собаку чорного забарвлення. Істота дивилася прямо на нього й шкірилася. Дивно. Ця істота бачить Арімана. Несподівано для себе Аріман почув голос цього створіння. Хрипкий, низький голосок. Схоже на те, як дитина намагається імітувати інтонації дорослого. Істота сказала:

– Зараз у цей світ прийде рай! Дивись, господарю!

Аріман подивився на місто. Навколишній простір оглушливо вибухнув. Над містом утворилася вирва, що розширювалася, багряного кольору. За кілька секунд вона стала більшою за місто й заповнила собою все нічне небо. Щось неймовірно величезне впало з вирви на місто, спричинивши страшні руйнування. Став чутний лячний, що охоплював увесь простір, гул або рев. Аріман широко розплющив очі. Він чув цей гул. Він чув його, коли перебував в іншому вимірі після прочитання заклинання. Боги милосердні! Невже цей світ поглинається тим жахливим виміром?

Чоловіча та жіноча особини підскочили. Жіноча тривожно й навіть злякано видавала трелі. Чоловіча намагалася обійняти її, щоб заспокоїти. З боку міста стали чутні звуки, мабуть, що сповіщали населення про утворену загрозу. В бік вирви й чогось, що рухалося посеред міста, полетіли яскраві сині та зелені промені. Пролунав оглушливий гуркіт грому, і весь простір заповнився нудотним жовтим світлом, що різко змінювалося на багряний, і виник жахливий сморід. Арімана обдало гарячою хвилею повітря й повалило на землю. Він відчув, як навколишній простір починає обертатися, як і в тому просторі, де він був. Аріман помітив, що жіноча та чоловіча особини корчаться в конвульсіях на синій траві, а потім з ними стали відбуватися жахливі трансформації. Вони почали перетворюватися на чудовиськ із кошмарних снів. Одяг їхній розірвався. Якісь зелені відростки, ікла, кінцівки та зубасті пащі утворилися на їхніх тілах. Ці створіння стали видавати страшний рев, і після вони злилися між собою частинами тіла, що слугували їм раніше ногами. У чоловічої особини виросли перетинчасті кігтисті крила, і це дивне злиття монстрів злетіло в повітря й попрямувало до міста, в якому, не припиняючись, в усі боки летіли смертоносні промені.

Аріман схопився за голову, мовчки спостерігаючи загибель міста, а може, й цілого світу. І несподівано для себе зрозумів, що поруч із ним перебуває якась зловісна сутність. Він відчував її дихання, але не бачив, а сутність була зовсім поруч. І, мабуть, прозора у своїй основі. Він відчув, як вона смердюче дихнула йому в обличчя й запустила свої невидимі довгі пальці під шкіру на обличчі, охопивши ділянки від нижньої щелепи до скронь. Воно стало повільно розтягувати шкіру, мабуть, маючи намір її розірвати. Аріман кричав від жаху й болю, а вона зловісно ревіла йому в обличчя.