IX

Сліпучо яскраве світло сочилося крізь вікно. Аріман знову відкрив очі. Він усе ще перебував у залі, де прочитав заклинання. Свідомість поверталася до нього поступово. І слідом за свідомістю тіло наповнював біль. Він спробував підвестися на ліктях, але впав. Дихати було дуже важко. І голова якось дивно відчувалася. Здавалося, на неї одягли важкий шолом. Він обмацав голову. Нічого немає.

Аріман перевів дух і зробив ще одну спробу підвестися. Цього разу більш вдалу. Він сів, спершись тремтячою рукою об підлогу. Боги милосердні. Що ж сталося? Аріман пам'ятав усе, що з ним трапилось. Здавалося, він побував у пеклі. Він озирнувся навколо. Безлад. Ні одягу, ні книги… ні посоха. Прокляття! Невже посох залишився там, у пеклі? Який же це рай? Може, він прочитав заклинання неправильно? Але це було виключено. Навіть зараз, у такому жалюгідному стані, він пам'ятав кожне слово із заклинання та інтонацію, з якою його слід було вимовляти.

І тут блискавично його охопив гнів. Графиня! Це вона принесла йому прокляту книгу. Спалах гніву додав йому сил, і Аріман, спираючись на перевернуте крісло, зміг підвестися. Він зірвав штору, ледь не впавши знову на підлогу, й незграбно обмотав нею своє тіло, забруднене висохлим сірим слизом та чорним коротким волоссям. Невпевненими кроками він наблизився до книжкової полиці, на якій залишав ключ. Той спокійно лежав на місці. Аріман зачинив за собою двері, насторожено озираючись, ніби приховував у цій кімнаті щось. Він і сам не розумів, навіщо зачиняє кімнату. Просто йому дуже не хотілося, щоб служниці туди заходили й бачили сліди невдалого… експерименту.

Він зачинив двері, міцно затиснувши ключ у руці, й різко розвернувся, щоб піти до себе. І наче привид перед ним виник його керівник Ронс Бір. Обличчя його було стривоженим. Він занепокоєно дивився на Арімана й стурбовано запитав:

– Мій Лорде, слава богам, я нарешті зустрів Вас! Де ж Ви пропадали всі ці дні? Що з Вами трапилося?... І як же від Вас несе смородом! Мій Лорде, щось сталося?

Раптова поява керівника, його стривожений вигляд і запитання миттєво підняли в Арімані хвилю неконтрольованого гніву. Обличчя його спотворилося. Він захрипів від ледь стримуваного нападу гніву й випалив у відповідь:

– Ти що, підло шпигуєш за мною? Тобі що, мало грошей платиться, щоб ти не докучав своєму панові дурними запитаннями? Чи тобі нема чим зайнятися більше? Йди, стрижи свої кляті квіти!

Тон голосу підвищився майже до крику наприкінці речення. Ронс Бір зблід від такої відповіді. Очі його широко розкрилися від переляку, але він півголосом продовжив звертання до Арімана:

– Ні в якому разі, мій Лорде, я не стежив за Вами… Просто до Вас приходила ціла делегація з міської ради, хотіли бачити Вас на першому засіданні цього місяця, а я навіть не знав, що їм відповісти… і…

Аріман перервав Ронса криком:

– Та чхати мені на делегацію й на тебе! Ви що, всі не розумієте, що я можу бути зайнятий! Досить із мене вас усіх! Усі мізки всередині вже з'їли мені, як хробаки! Забирайся з моїх очей!... А краще приготуй мені гарячу ванну. Ти почув мене?

Рука Арімана стиснулася в кулак, ніби він хотів завдати удару Ронсу. Керівник помітив це й, кивнувши головою, втік виконувати наказ. А на підлогу впало кілька солоних крапель від завданої образи. Бірс зник з поля зору за рогом коридору.

Аріман важко зітхнув і взявся рукою за обличчя. Що він робить? За що так накинувся на Ронса? Звідки такий гнів прокидається в його душі? Мабуть, він збожеволів, перебуваючи в цьому просторі. Слід прийняти гарячу ванну. Обмитися від нечистот іншого світу, вибачитися перед Ронсом і сходити до міської ради. І сходити до лікаря. Може, дасть слушну пораду, а найголовніше – слід написати графині листа! І викласти в цьому листі все своє невдоволення. Він напише листа на її стару адресу в місті людей, а краще навідається особисто, якщо дізнається, де вона перебуває точно. Таке питання залишати відкритим не варто. Це просто непробачно!

Ронс приготував чудову, запашну трояндами, ванну з приємною теплою водою. Аріман занурив у неї своє тіло й відчув, як приємне, очищувальне тепло пронизує все тіло. Здавалося, що він змерз до самих кісток, хоча за вікном і не було морозу. Аріман подумки висловив подяку своєму відданому керівнику. Не можна було так поводитися з ним! Аріман насолоджувався ванною, але одна річ усе ж псувала задоволення. Йому здавалося, що його руки подовжилися. Аріман піднімав і розглядав їх. Начебто довжина така сама… а начебто й трохи довша. Як перевірити? Ніяк. Але відчувалися вони явно якось дивно. Та й голова була надзвичайно важка. Відчуття одягненого шолома не минало. Аріман явно відчував, як голову охоплює щільний обруч. Це все було наслідком перебування в цьому проклятому просторі.

Аріман прийняв підбадьорливу ванну й відчув себе набагато краще. Здавалося, свідомість досить прояснилася. Він вирішив розшукати Ронса й вибачитися. Керівника він застав за його улюбленим заняттям – доглядом за квітами. Літня людина з рясною сивиною усміхалася квітам і півголосом розмовляла з ними. Він не помітив свого Лорда й продовжував радісно порався серед різнобарвного квіткового саду. Аріман спостерігав за старим. Серце його стиснулося від жалю до нього. Ні сім'ї, ні дітей у нього не було. Все своє життя, як і його батько, Ронс присвятив службі в маєтку Арімана.