VIII.VI

Аріман влетів назад до зали. Зачинив двері й поклав ключ на книжкову полицю біля дверей. Взяв книгу до рук і почав знову читати заклинання. Неймовірно! Які тільки з ним дива не відбуваються! Зараз він потрапить до іншого світу, а в разі чого, він вивчив уже заклинання напам'ять. Можна буде перейти назад, якщо книга раптом загубиться. Але скоріш за все, ніяких казусів не вийде. Недарма цей світ називається «Рай».

Простір знову сколихнувся навколо нього. Ще впало кілька книг, і злегка відсунулося крісло, на якому він сидів, а потім пролунав гучний тріск, наче різко розірвали полотняну тканину. Перед Аріманом виник кривий розлом, що випромінював приємне, м'яке, жовте світло. Облямівка розлому в просторі горіла золотом. Аріман зачаровано вдивлявся в утворений портал. Йому здавалося, що він бачить обриси чудового міста крізь жовте сяйво. Аріман глибоко зітхнув, усміхнувся й зробив крок назустріч прекрасному невідомому….

Прокинувся Аріман, лежачи на підлозі зовсім голий у тій самій залі, де й читав заклинання. Тіло його було вкрите блювотою та слизом, що пахнув, наче розкладений труп. Почувався він жахливо. Тіло гуділо, боліло й не слухалося. Він ледве підвів голову. У вікно падало тьмяне сіре світло, освітлюючи страшний безлад у кімнаті. Крісла, стільці та столики були перевернуті. Більшість книг скинуто на підлогу. Посоха й книги поруч не було видно. Аріман відчував, що голова його надзвичайно важка. І ще помітив, що тіло рясно вкрите коротким, схожим на собаче, чорним волоссям.

Що трапилося? Скільки він тут перебуває? Аріман намагався напружити пам'ять… Він читав заклинання. Потім утворився портал... Він ступив у нього… І тут свідомість вибухнула жахливими спогадами. Він ступив у портал, і його наче заковтнула величезна жива істота. Він відчував, як ковтками це щось проштовхує його кудись вглиб, мабуть, у шлунок. Навколо суцільна темрява, заповнена смородом. Потім його викинуло в якийсь простір, заповнений жовтим нудотним світлом, який різко змінювався на багряний, і навпаки. У цьому просторі не відчувалося ні верху, ні низу, але весь цей простір здавався обертовим. Він бачив якісь величезні безформні силуети, що тягнулися вздовж усього простору. І ще була неясна метушня, помітна краєм ока й що викликала нудотний рефлекс. І глибинні утробні звуки, не схожі ні на що, а потім Арімана пронизав дикий біль, і він відчув, що його всього розкрили з усіх боків, наче конверт. Він побачив свою шкіру, м'язи, кістки, нутрощі та кров, ніби окремо. Але все це, як і раніше, продовжувало функціонувати як єдиний організм. Поруч витали в просторі подертий одяг, книга й посох. Одяг і книга стали розчинятися й зникли зовсім, а ось на посох Аріман відчув, як прилаштовується неймовірна за потужністю сила. Однак той згинався і випрямлявся. Щось не могло зруйнувати посох.

Потім Аріман звернув увагу, що на тлі його нутрощів утворюються два енергетичних згустки. Один світлий, інший темний. Світла енергія відокремилася від організму й увібралася в посох, а темна увібралася в кістки, кров і плоть. Аріман відчув болісний внутрішній опік. Він, як міг, закричав, але вийшов тільки сиплий свист.

На цьому муки не закінчилися. Він відчув, як щось почало м'яти його мозок. Кожну звивину окремо й увесь мозок загалом. Від таких маніпуляцій Аріман став плакати й сміятися одночасно. Спогади та фантазії стали накладатися одне на одне. Реальність перемішалася з вигадкою. Він і діставав гору, і був горою, а ще він був комахою та Анель, яка ненавиділа Арімана, і народжувала йому одноруких потвор. Вендор Райс приніс йому на тарілці засмажену руку Дуліфа, а з графинею він ловив рибу на даху свого маєтку. Останнє, що почув Аріман, перед тим як знепритомніти, був звук, який розбурхав усе його тіло. Наче гуркотіння грому, з глибин простору донісся гуркіт, який пролунав на весь простір. І він був схожий, Аріману, на літеру «Ж», хоча інша частина свідомості Арімана й розуміла, що ніякої літери «Ж» не було виголошено… Від раптових спогадів Аріман знову знепритомнів і впав на підлогу.