VIII.II

Дуліф налив третій келих, а Трімо все продовжував:

– Уяви, я цього нікому ще не розповідав. Ти, гноме, дивно на мене впливаєш. І мені це подобається! Нарешті я можу поговорити про це з кимось ще, а не сам із собою... Іноді я навіть сам із собою сварився... У тебе бувало таке? Сам із собою сваритися... Ні, звичайно, не було! Ти нормальний. Це ось я божевільний. Кинути розгульне життя й стати тінню незнайомки. І мені це ще й подобається. Я не шкодую про це. Ну, тільки коли мене з'їдають жахливі ревнощі. Мене вже кілька днів гризе черв’як ревнощів. Я розумію, що Лорд Аріман ваш із Вендором друг... Але чого раптом вона до нього так прикипіла? Після його геройства вона не знаходить собі місця. Постійно ридає. Відлучалася сама до міста й така ж уся засмучена повернулася... І знаєш, що я хочу тобі сказати... Тільки між нами...

Гном підсунувся ближче, й Трімо неголосно сказав:

– Мені здалося, що вона більше засмутилася тому, що він вижив. Тоді біля намету, коли ми думали, що він того... Відійшов до праотців, я розчув, як вона шепотіла крізь сльози: "Не оживай, ти не повинен оживати..." Я так зрозумів, вона говорила про Лорда!

Така інформація теж зацікавила Дуліфа. Він не зміг далі мовчати й запитав:

– То ти що, думаєш, вона хотіла, щоб він помер?

Трімо похитав головою й відповів:

– Вона хотіла, щоб він не залишився живий після своїх магічних фокусів!

– Але чому?

Трімо розвів руками й відповів:

– Я гадаю (або поняття) не маю. Я ось тільки впевнений у тому, що вона відьма. Це точно! Однієї ночі я за звичкою проходив повз її спальню й почув за дверима жахливе ричання. Я не був п'яний. Я висадив двері з клинком напоготові... І нічого... Крім однієї речі. Коли я вломився до кімнати, то графиня стояла посередині кімнати й запитливо на мене дивилася. І все б нічого, та ось тільки довгі поділки її нічного вбрання лягали на підлогу так, ніби вона щойно підстрибнула й приземлилася. Або й того гірше... Висіла в повітрі чи під стелею й різко опустилася... Ось такі от справи.

Дуліф похитав головою:

– Як ти так живеш? З відьмою під одним дахом, та ще й без краплі взаємності?

Захмелілий Трімо лукаво усміхнувся:

– Ну, як сказати, без краплі взаємності... Минулого разу, коли я приходив, я трохи зманіпулював (або лукавив). Іноді ночами вона дивним чином опиняється в мене в кімнаті. Прямо на ліжку. Я не чую її наближення, хоча дуже чуйно сплю – у братстві навчили. Вона накидається на мене, й у нас трапляються години бурхливої пристрасті. Після вона так само дивно зникає з кімнати, а я провалююся без сил у сон. Але на ранок вона так себе поводить, ніби нічого не було. Коли це сталося вперше, я подумав, що я найщасливіший у світі чоловік. Я купив найкрасивіші квіти й приніс їй. Вона глянула на мене так, що я відчув себе дуже ніяково й навіть безглуздо. Потім вона запитала, навіщо я це зробив. Я відповів: за вчорашній нічний сюрприз! Наступний її погляд був нищівний. Я втік із цими квітами, як хлопчисько. Я був пригнічений. Грудка стояла в горлі. Минув місяць, і вона знову з'явилася вночі в кімнаті. Я зрозумів, що вона з примхами, але я люблю ці примхи... Як і її люблю. Розумієш, Дуліфе! Я нікому не міг сказати, що люблю, а її люблю... а ось вона мене ні! Я хочу дізнатися про неї більше, однак за п'ять років, що я з нею, знаю лише, що вона вдова. І що в неї дуже дивні знайомі, які приїжджають у гості. І те, що вона обожнює компліменти. Буває, знайде мене й починає питати: я красива, еге ж? Ти в мене ще закоханий? І тому подібне. Змучить мене й іде, сміючись, а ще вона винахідниця різних хитромудрих планів... Ось таке в нас із нею спілкування. Коли вона щось вигадає, вона просто підходить до мене й питає: зможеш зробити? Я кажу: так! Вона мені усміхається й іде. І найдивніше в цьому – вона завжди знає, де мене шукати, навіть коли я відлучаюся, не повідомляючи їй!

Поки Трімо неквапливо розповідав це все Дуліфу, то непомітно для себе дуже захмелів. І на тому моменті, як він закінчив, різко відчинився вхід до намету. Графиня Амерзі стояла й гнівно дивилася на Трімо. Потім вона неголосним, але стриманим, зловісним голосом видавила:

– Може, ти ще розкажеш, якого кольору в мене спідня білизна? Або як ти підглядаєш за мною постійно, коли я миюсь? Зовсім млявим став!

Трімо з широко розплющеними очима підскочив із крісла. Дуліф навіть не підвівся, а ще більше втиснувся в крісло, стиснувши губи. Графиня продовжила:

– Чого ти застиг, як укопаний? Пішли, нам треба збиратися!

Трімо кивнув і, не прощаючись, вийшов з намету заплітаючи ногами. Дуліф залишився один у розгубленості. Ось як розуміти сьогоднішню поведінку Трімо? Невже він і сьогодні грав роль? Чи сьогодні він по-справжньому виклав те, що так давно його турбувало? Дуліф не зміг розібратися. Все було занадто натурально, щоб бути грою. І графиня явно не прикидалася. Гном похитав головою й вийшов з намету. Йому знову необхідно розкласти торгове місце й знову торгувати. Це принесе йому заспокоєння й відверне від непотрібних думок. Вендор мав рацію щодо Трімо в одному. Це дивна темна особистість, незважаючи на всі його переживання та пориви. І з ним варто якомога менше перетинатися. Слава богам, що вони з графинею покидають табір…

Аріман прибув до міста, вже пересуваючись без сторонньої допомоги. Місто зустріло Арімана як героя.