VII.VI

Він не впустить камені на голови тих, хто тут знаходиться! Він не дозволить цьому жаху статися. Він зібрав свою волю в кулак і, майже не роблячи вдихів, розпрямився. Усе його тіло била дрож. Видно було, як шкіра на кистях і правій руці тріснула, й із ран стала сочитися кров. Вихрова магія без підтримки магів-цілителів руйнувала тіло Арімана. Але ніхто не помре – пульсувало в голові ельфа!

Але каменепад не міг бути вічним. Останній камінь упав у мережу. Усе! Пора тепер цей фатальний улов прибрати подалі. Мережа повільно стала зміщуватися в бік гори. Спостерігачі бачили, як камені переверталися в сітці, мабуть, намагаючись випасти й забрати життя хоча б однієї живої істоти. Але цьому не бувати!

Аріман, керуючи потоками вихрової магії, відвів мережу з камінням убік і, не в силах дотягнути до підніжжя гори, ментально прибрав мережу. Камені з гуркотом обсипалися на землю синьою, але вже не смертельною купою. Вони постійно перекочувалися, знаходячи кожне своє місце. Мабуть, не могли заспокоїтися, не наситившись живою плоттю. Аріман полегшено видихнув і став важко дихати, спершись на посох. Він обтер лівим рукавом кров з губ і підборіддя й усміхнувся горі. «Ось так! Ніхто сьогодні не помре, ясно тобі, підла горо!» – подумки звернувся до неї Аріман.

Люди, ельфи та гноми й тепер не могли поворухнути заціпенілими суглобами. Вони не могли усвідомити, що справило на них більший шок: камені, що летіли смертельним градом, чи те, що Аріман їх врятував. Сам же Аріман дивився на задимлену гору й з кожною секундою ненавидів її все сильніше. Вона мало не погубила сотні, а може, навіть тисячі життів, а гора неначе відчула ненависть, що випромінював Аріман, і відповіла.

Почувся кам'яний тріск і металевий скрегіт закріплених на горі підйомників і доріг. Аріман став вдивлятися в гору. Що ще там могло статися? І побачив! Величезна брила стала відколюватися від гори, стягуючи за собою всі споруди гномів. Вона мала майже круглі обриси. Брила на секунду завмерла і стрімко почала скочуватися вниз по горі. Мости і різні троси з ліфтами, неначе руки, тріпотіли по боках гігантської брили, що котилася. Аріман не міг у це повірити. Це було схоже на жахливий сон, а брила набирала все більшої швидкості. Курс її руху пролягав якраз у просіку. Гора не полишала надій поживитися живою плоттю. І якщо кам'яний дощ не мав успіху, тоді цей жахливий уламок точно розчавить не один десяток тіл. Тисячі спостерігали за обертовим, гуркотливим кам'яним монстром і усвідомлювали, що від долі не втекти. Багато хто покірно опустив голови. Інші поклали руки на плечі товаришів, щоб зміцнити їхній дух перед смертю.

Аріман усміхнувся. Проклятий розлом! Уже немає його, а смерті все одно мусять бути... Але цього не буде!

Аріман випростався. Він зрозумів, що необхідно зробити. І він це зробить. І це точно буде коштувати йому життя. Все дуже просто. Слід глибше поринути у потоки вихрової магії, і, набравши достатньо, створити величезний магічний бар'єр. І ця брила вдариться об нього і зупиниться. Все дуже просто... І нема про що шкодувати!

Аріман зробив усе, про що так довго мріяв. Навчився керуватися вихровою магією, переконав раду, дістав гору і закрив розлом. Навіть у такому зруйнованому вигляді вона повністю закриває собою розколину. Нема про що шкодувати, і день сьогодні хороший, щоб прийняти останній бій. Ось тільки одне непокоїло. Шкода, що не встиг Анель поцілувати востаннє... Але так тому і бути! Ніхто сьогодні не помре!

Аріман заплющив очі й сконцентрувався. Астральний канал відкрився, і Аріман ментально вгризся в потоки вихрової магії. Безжальні сили цієї страшної магії пронизали плоть мага, намагаючись її перебудувати та зруйнувати. Аріман усе це відчував. Відчував, що його зсередини неначе проколюють сотні голок і намотується плоть, як на бур. Але відступати нікуди. З сяючого посоха вирвалися невеликі блискавки. Він став набирати вагу. Аріман підняв його над землею. Величезний уламок гори вийшов на фінішну пряму. На його шляху був невеликий пагорб, що послужив йому трампліном. Брила невисоко підскочила над землею і летіла прямо на мага. Спостерігачі цієї жахливої картини відвернули голови. Аріман розплющив очі. Обличчя його було напружене й хворобливо сіре. З ран на лобі та щоках сочилася кров. Але він був спокійний. Він не дозволить цьому бездушному каменю забрати життя. НІХТО НЕ ПОМРЕ!

Аріман різко опустив посох на землю. Той знову гулко вдарив об землю, неначе скинули важкий камінь під ноги. Перед Аріманом миттєво виникла величезна напівпрозора біла стіна. І в цю ж мить жахлива брила врізалася в неї. Роздався тріск, неначе поруч щось вибухнуло. Бар'єр хитнувся. Від зіткнення Арімана обдало ударною хвилею, і зірвало з нього верхню частину одягу, але він встояв на ногах, тримаючись за важкий посох. Залишки одягу безформними клаптями повисли вздовж пояса. Все тіло мага було вкрите кровоточивими ранами, а брила неначе застрягла в магічному бар'єрі. Вона зависла в повітрі на кілька секунд і впала перед магом, здійнявши пил. Пил осів. Аріман тримався за посох і стояв на місці, злегка похитуючись. Бар'єр зник. Аріман зміг насилу розвернутися. Тисячі очей дивилися на нього. Аріман усміхнувся. Вони всі живі. Ніхто не помер!

Це було останнє, про що подумав ельф. Очі його закотилися, і він упав спиною на брилу, повільно по ній сповзаючи й залишаючи кривавий слід. Посох секунду простояв рівно, а потім, як і його власник, упав на землю, здійнявши хмарку пилу.

Ельфійська варта поспішила до Арімана... Тіло його було бездиханним. Вартові дбайливо поклали тіло Арімана на щити й понесли до його шатра. Аріману втретє створили живий коридор. Але цей коридор був інший. Усі мовчали, і багато хто відчував незрозуміле почуття вини перед героєм – магом, який вберіг їх.