VII.V

Аріман зі спокійною усмішкою на обличчі спостерігав за цим галасливим натовпом. Він напівлежав і попивав прохолодний медовий напій. Одягнений він був у довгий легкий одяг із білосніжним відблиском. Анель відлучилася прочитати доставлений лист від батька. Сказала, що незабаром повернеться. Аріман тим часом насолоджувався життям, що вирувало перед ним. Магів він відпустив, а сам вирішив побути тут ще кілька днів. Потім необхідно повернутися до маєтку. Вирішити питання із земельними угіддями. Деякі викупити назад. Поклопотатися за свого управителя – Ронса Біра. І вирішувати багато інших життєвих питань. Питання весілля вже не стояло. Ну, Аріман так на це сподівався. Але все це буде потім, а зараз він просто хотів насолодитися діями своїх рук і тим, до чого це призвело.

До нього підлетіла маленька фея, що відливала на сонці сріблом, і щось схвильовано пролепетала. Аріман нічого не міг розібрати, що вона говорить. Він тільки усміхався їй. Фея всім своїм виглядом показувала в бік гори. Аріман відпив із кубка й так само блаженно усміхаючись, не поспішаючи подивився на гору. Кілька хвилин тому він дивився на неї. Нічого не відбувалося. І ось варто було йому відволіктися на фею, усмішка миттєво зникла з його обличчя. З верхівки гори виривалися сині, зелені та червоні стовпи вогню. Що там сталося? Адже всі гноми сьогодні відпочивають, а торгівля набирала обертів, і ніхто не помічав, що відбувається з горою. Аріман схопив посох і побіг до гори. Слід було дізнатися, що там трапилося, поки біда не набула масштабів. Але десь у глибині свідомості Аріман розумів, що біда вже невідворотно наблизилася, і від неї не врятуватися...

З боку гори стали чутні гучні звуки ельфійського горна, що сповіщав про небезпеку. Однак торгівля розгорнулася настільки бурхлива, що мало хто з тих, хто перебував серед розкладених торгових місць, звернув увагу на загрозу, що виникла. Горн засурмив вдруге. Ніякої реакції від оточуючих не було. Аріман пробіг уже майже всю відстань, що відділяла його намет від гори. Він помітив, що верхівка гори вкрилася червоними вогненними тріщинами. Серце його шалено билося. Він відчував: щось неминуче жахливе ось-ось має статися, а оточуючі його люди, ельфи, гноми, феї та тварини раділи ясному теплому дню. Вони навіть не припускали, що будь-якої секунди може статися щось жахливе.

Горн почав сурмити втретє, і тут пролунав оглушливий вибух, подібний до десятків розкотів грому. Всю верхівку гори рознесло на шматки, і величезна вогненна куля, увінчана чорною хмарою диму, підняла смертоносний кам'яний град високо над горами. Але довго камені не могли підкорювати повітряні висоти, й усі вони по дузі стали стрімко падати на землю. І весь цей фатальний град із каменів різних розмірів мав закінчити свій шлях там, де зараз розташовувалися намети, будиночки, шатра й торгові майданчики. Це мала бути жахлива катастрофа, що залишить по собі величезну кількість жертв. Коли пролунав вибух, деякі впали на землю, деякі сховалися в намети, але всі вони спрямували свої погляди на смертоносну гору. Над усім розгорнутим ринком запанувала тиша. Камені безжально падали на землю. Кожен, хто знаходився тут, стояв на своєму місці, заціпенівши від безглуздого жаху. Деякі з них розуміли, що це кінець. Кам'яний град поховає під собою дуже багатьох. Гора хотіла взяти свою жниву.

Усі стояли, крім одного ельфа! Аріман мчав до гори. Він за секунду зрозумів, що необхідно зробити. Але те, що сталося, було безглуздям. Що сталося? Як вона могла вибухнути? Аріман розумів, що магічна дія, до якої доведеться вдатися, явно негативно позначиться на його здоров'ї. Але сьогодні ніхто не помре! Аріман, стиснувши зуби під час бігу, ментально відкрив свій астральний канал і миттєво намацав потоки вихрової магії. Його посох засяяв блакитним сяйвом. Іскри з шипінням розліталися в різні боки. З носа пішла кров, і Аріман відчув, як боляче стрільнуло в потилиці. Але зупинятися не можна. Він усе придумав! Він створить магічну мережу, в яку схопить усі прокляті камені з цієї проклятої гори й відкине їх подалі, назад до гори. Він усе придумав! Ніхто не помре!

Аріман вискочив на відкритий майданчик перед горою й із силою вдарив посохом об землю. Потоки вихрової магії, що вирвалися з посоха, підняли пил і зірвали з правої руки Арімана рукав. Високо над наметами й шатрами утворилася напівпрозора мережа з електричних ниток. Вона, здавалося, коливалася, неначе на хвилях, а її широкі ланки пускали іскри, що падали вниз. Камені стали падати в мережу, намагаючись її прорвати. Однак Аріман був налаштований рішуче. Він болісно зблід, задихався й сипів, але докладав максимальних зусиль, щоб мережа залишалася цілою, а камені величезними брилами все падали й падали, зависаючи над головами переляканих спостерігачів. Аріман відчував усю цю жахливу вагу, що лягла на мережу. Аріман стогнав. Обличчя його спотворилося від зусиль, яких він докладав. На шиї та лобі надулися вени. З лівого ока потекла кривава сльоза. Він став присідати, не в силах стримувати смертоносний вантаж над головами. Він присідав, і камені в мережі ставали все ближчими до живих істот. Були чутні навіть крики жаху, коли мережа опустилася нижче. Аріман бачив це, і терпіти таке він не міг.