VII.II

Сльози продовжували краплями летіти вниз із підборіддя. Він тремтячим голосом почав говорити:

— Я знаю, хто ти, Дуліфе. Я знаю, хто ви. Я вже все дізнався. Ви ж герої легендарного Сьомого Легіону! Ви обоє — одні з небагатьох, хто залишився живим після битви при Грімдорі. Навіть ми в Червоному Братстві захоплювалися Сьомим Легіоном, хоч ми й були запеклі душогуби. Багато хто з нас, і я в тому числі, в душі мріяли бути легіонерами Вільної Армії. І я ледь не позбавив життя одного з тих, ким захоплювався… а цей мерзотник Фарів обвів мене навколо пальця, як хлопчиська!

Трімо стукнув перебинтованою рукою об бильця стільця й продовжив:

— Він говорив, що зможе домовитися з керівництвом гномів про постачання їм деякого необхідного обладнання після офіційного дозволу комітету. Але тільки йому потрібна буде підтримка поважної особи. Я й порадив йому графиню. Який же я дурень! Він постійно вештався біля шахт, а потім сказав, що виявив незаконну торгівлю серед гномів і хоче вирахувати шахрая! Він говорив, що це явно гном торгує серед гномів. Який же я простак. Він провертав свої брудні справи прямо в мене під носом. Я, звичайно, почав підозрювати, що тут явно щось нечисте. Того дня я зазирнув до нього в намет. Я виявив там магічні й безшумні міни, спиртне й усяку дрібницю, якої не повинно бути в нього! Я розлютився. Я зрозумів, що мене обвели навколо носа. Я хотів знайти Фаріва й поставити йому кілька запитань. Я вирушив до шахт, сподіваючись знайти його там. Але мене знайшов якийсь гном і сказав, що Фарів б'ється з якимось гномом. Я подумав, що, може, Фарів не бреше! Може, він вирахував мерзотника й намагається його зупинити, а заборонені предмети – це те, що він назбирав у гномів як докази незаконної торгівлі. Але коли я побачив побитого Фаріва й гнома, що стояв над ним, я знову розлютився. Моя голова й так сильно пошкоджена за роки, проведені в братстві. Я дуже важко себе контролюю. Часто гніваюся через дрібниці… Але ж я міг убити тебе, Дуліфе, а ти ж мене питав, за що я нападаю на тебе! Прости мене!

Трімо забрав руку. Очі його були червоними від сліз, а обличчя випромінювало душевні муки. Дуліф був зворушений цією ситуацією. Він простягнув ліву руку чоловікові, й вони потиснули один одному руки, і Дуліф, відчуваючи, як клубок підкочується й до його горла, урочисто сказав:

— Забудь, друже, все, що сталося! Битва зробила нас близькими. Я радий знайти в тобі нового друга! Я прощаю тебе!

Губи Трімо тремтіли. Він повільно кивнув і сиплим голосом додав:

— Ви, гноми, дивовижний народ! Ти, Дуліфе, чудовий гном! Ти простив мені те, що я хотів позбавити тебе життя. Я не забуду цього!

Вендор підвівся, по-братськи поплескав Трімо по плечу й сказав:

— Ну, все! Візьми себе в руки! На, випий. Це допоможе!

Трімо схопив Вендора за руку й здавлено випалив:

— Ні, Вендоре! З тобою я взагалі не гідний пити з однієї чаші. І там, на раді, ти мав рацію! Я по вуха закоханий у графиню й плентаюся за нею, як цуценя, вже котрий рік. Але ця залежність зробила з мене іншу людину. Я стільки накоїв за своє життя поганого, що й не переказати, а коли я побачив її, мені захотілося кинути все й просто бути поруч із нею. Я знаю, що вона ніколи не відповість мені взаємністю, і я буду змушений згорати від ревнощів, коли до неї приїжджають залицяльники. Однак усе це робить мене людиною. Я перестав бути тим чудовиськом, яким мене виростило братство… Принаймні я намагаюся бути людиною…

Промова Трімо дуже зворушила Дуліфа. Йому стало шкода скаліченого життя цієї людини, змушеної постійно жити в муках ревнощів і болісних спогадах. Він зворушено сказав Трімо, поклавши руку тому на плече:

— Для мене ти, Трімо, – людина! І мій друг! У монстрів немає друзів, а в тебе є. Знай – відтепер ти завжди можеш розраховувати на моє плече!

Трімо підвівся й низько вклонився гномові, сказавши:

— Для мене це буде честю. Я приніс тобі, Дуліфе, золото в мішку. Прийми його як дар. Прошу, прийми його, не відмов зробити таку милість.

Дуліф неохоче кивнув. Йому не хотілося нічого брати у новонабутого друга. Навпаки, хотілося щось дати йому. Чимось допомогти. Радість і приємні емоції переповнювали груди гнома. Йому хотілося випити по кухлю хмільного з Трімо. Дізнатися про нього більше. Але Трімо вибачився, попрощався й поспішно вийшов із шатра, витираючи долонею обличчя.

Дуліф захоплено дивився вслід чоловікові, що віддалявся. Потім зазирнув назад до шатра й захотів поділитися своїми емоціями та враженнями з Вендором:

— От людина, а? Наважився прийти й спробувати все виправити. Налагодити. Мерзотник у минулому, а як старається стати людиною. Серце в нього живе. Скільки, напевно, й побачив, і наробив поганого, а все одно залишився живим усередині. Що скажеш, Вендоре?

Вендор звів брови, відпив і відповів:

— Ну, що я можу сказати? Вас двох хоч під вінець відправляй. Так уже ти закохано на нього дивився.

Дуліф здивувався:

— У якому сенсі, Вендоре? Що ти таке говориш?

Дуліф припустив, що Вендор приревнував до новоутворених дружніх зв'язків. Але це було нерозумно! А Вендор продовжив:

— Таке враження, що ти не зі мною в легіоні служив. Такою довірливою розмазнею став, аж противно! Торгівля явно тобі на користь не йде. Ще рік-другий мине, і ти будеш сльози хусточкою витирати від того, як мило повзе комашка по траві. Дуліфе, він майстер Червоного Братства!