VI.VIII

А тим часом Фарів уже почав приходити до тями. Він повернув важку голову праворуч і побачив поруч із собою Дуліфа із заплющеними очима. Це був шанс помститися за завдану образу. Фарів стиснув праву руку в кулак і навідліг, щосили, вдарив Дуліфа в обличчя. Дуліф охнув від удару й упав на землю. Фарів же не заспокоювався й лупцював гнома по спині кулаком лівої руки, бурмочучи нерозбірливі прокльони.

Дуліф перевернувся й став на коліна. Тепер гнів охопив і його. Він, нечітко вимовляючи слова, спрямував погрози в бік Фаріва:

— Ну, все! От тепер ти точно догрався. Варта не встигне тебе врятувати. Я відшліфую тебе краще, ніж алмаз!

Дуліф, важко дихаючи, намагався підвестися з колін, а Фарів, уже не дотягуючись до спини, штовхав гнома кулаком у сідниці, усе так само бурмочучи прокльони. Дуліф ривком підвівся, спираючись рукою об стіну шахти, й спробував різко розвернутися й поцілити Фаріва ногою. Це майже йому вдалося. Носок черевика вдарив Фаріва в груди, і Дуліф знову впав на землю. Фарів протяжно видихнув від удару й упав головою в пил.

Дуліф знову підвівся й схопив Фаріва за комір сорочки. Але той і не думав здаватися. Він вчепився зубами в ногу гнома трохи вище коліна, стискаючи щелепу щосили. Гном застогнав і злобно сказав:

— От клята мерзота! — І став завдавати повільних, але розмашистих ударів правою рукою в ліву ділянку голови Фаріва. Після третього удару голова Фаріва стала бовтатися, неначе ганчір’яна. Але гнома було не зупинити. Він намагався бити коліном у груди. З’їжджав по Фарівові, втрачаючи рівновагу після удару, і, піднімаючись, знову продовжував бити того...

Трімо підвівся з землі. Він вигукнув Вендорові:

— Та хто ти, демон тебе забирай?

Вендор здивовано звів брови й відповів:

— Трімо, у тебе що, очі відмовили? Я людина, як і ти. Ну що, ти заспокоївся вже?

Трімо усвідомив, що йому… ЙОМУ доведеться відступати. І відступати втечею. Незрозуміло, якою майстерністю бою володів Вендор, проте вона на кілька порядків вища за його власну. Вендор розправлявся з ним, як із недосвідченим новачком, навіть не оголивши меча. Але щоб утекти, необхідний відволікальний маневр. Так, щоб Вендор не погнався за ним. І цей маневр сам себе реалізовував. Трімо звернув увагу, як гном незграбно катує обм’якле тіло Фаріва й стоїть до нього спиною. Це був шанс. Трімо спритно дістав із чобота невеликий кривий ніж. Він кине ніж у спину гнома. Вендор побіжить рятувати друга, а Трімо втече, рятуючи свою шкіру. Чудовий план!

Трімо метнув ніж, і тієї ж секунди Вендор, ставши на одне коліно, метнув свій щит. Це було неймовірно. Вендор ніби знав про задум Трімо й передбачив його. Лезо ножа дзвінко відскочило від щита, а той, зачепивши Дуліфа, покотився по землі. Трімо не міг знайти цьому пояснення. Мабуть, Вендор був не людина, а дійсно демон. Людина не змогла б так спритно здолати Трімо.

І тут у Трімо в голові майнула жахлива думка. Другого замаху на свого друга Вендор уже не пробачить. Здавалося б, вдалий план виявився пасткою, власноруч розставленою Трімо. І він у неї потрапив. Трімо пошкодував уперше в житті, що зазіхав на чиєсь життя. Він бачив, як обличчя Вендора змінилося. Здавалося, очі його наливаються якимось туманним сяйвом, а саме обличчя стає кам'яним. Він повільно підвівся з коліна й оголив меч. Трімо вже не втекти. Це він зрозумів. Доведеться прийняти бій. І бій цей буде, мабуть, смертельним. Трімо подумав, що те саме відчували й його жертви. Так! Неприємне відчуття. Ще й на голодний шлунок. Навіть нудить злегка.

Трімо задкував, сам того не помічаючи. Вендор підійшов до гнома, однією рукою відірвавши того від Фаріва й посадив поруч, сперши спиною об стіну. Підняв щит і став наближатися до Трімо. Ось і смерть...

Тепер атакував Вендор. Якщо атаки Трімо були подібні до польоту швидкої стріли, то лезо Вендора було схоже на миттєвий спалах блискавки. Трімо якимось дивом вдалося відбити дві-три атаки, від чого в нього гуло в кистях. Він навіть спробував сам провести контратаку. І це була його остання помилка. Вендор намертво затиснув лезо шаблі між щитом і рукою, а потім широким помахом свого клинка перебив навпіл шаблю Трімо. Уламок випав з рук Трімо. І випав уже від жаху. Його шаблю в принципі не можна було зламати. Але це сталося, а Вендор витрусив другу частину леза шаблі, схопив її й різким рухом пронизав праву кисть Трімо, піднявши руку над головою, а клинок Вендора був занесений для останньої атаки – пронизати лезом лоб Трімо. Трімо встиг тільки перелякано ахнути й широко розплющити очі. Вендор був непохитний…

Зупинив смертельну атаку вигук ельфійської варти: «Припинити бій! Припинити!» Вістря леза вже торкнулося шкіри лоба, розрізавши її. Але Вендор встиг зупинити руку. Трімо тремтів. Він підвів очі й побачив гостре лезо з блакитного металу, вперте йому в лоб. Але він живий. І врятували його ті, від кого він за все життя не чекав нічого доброго – вартові. Вендор забрав лезо й сильно штовхнув Трімо ногою в груди. Ще кілька ребер хруснули, а Трімо впав на землю й хоч міг, але не захотів підводитися. Вартові оточили Вендора. Але командир варти знав Вендора. Вони поговорили з ним, і варта на ношах віднесла Фаріва й Дуліфа від шахт. Трімо теж, пригнічений, плентався серед вартових.

Трімо залишили в наметі варти для допиту. У наметах і шатрі Фаріва провели обшук і виявили величезну кількість заборонених товарів. Вирішили, що його в супроводі варти доставлять в Етрінос для подальшого розгляду. Кілька вартових вирушили до намету графині Амерзі, і вона внесла за Трімо заставу.