VI.VII

Але замість відповіді Трімо повільно, з негучним скреготом, оголив довгу шаблю з чорного металу. Сонце відбилося тьмяним матовим блиском на її лезі. Дуліф зрозумів, що розмова закінчена. Зараз почнеться серйозний бій. Дуліфа осяйнула думка, що Трімо заодно з Фарівом. Але якщо він так само добрий на клинках, як у кулачному бою, Дуліф уже нікому нічого не розповість. Мертві завжди вперто мовчать!

Трімо почав бій. Його шабля, неначе жало величезної оси, блищала чорною смертю в просторі. Дуліф був поранений у плече, але намагався відбиватися. Але навіть якби він був сповнений сил, то не зміг би встояти перед Трімо. Його мистецтво фехтування було чудовим. Дуліф усвідомив, що Трімо просто його вимотує, завдаючи ослаблювальних порізів по всьому тілу. Його ноги були порізані. Спина й руки теж мали легкі подряпини. Навіть щоку було надрізано. Дуліф зрозумів, що настав його останній бій. З таким суперником він ще не стикався. І ось перша зустріч обернеться смертельним фіаско. Трімо знущально посміювався з Дуліфа, завдаючи йому легких ран. Гном ледве тримався на ногах, стікаючи кров’ю. Дуліф проклинав себе, що не пішов радитися з Вендором. Можливо, все склалося б інакше. Тепер же його тіло закопають, справді, так, що ніхто ніколи не знайде. Дуліф дещо інакше уявляв свою смерть. На полі бою, в оточенні бойових побратимів і ряду переможених ворогів. Але вже точно не в закутках, за шахтою.

Трімо вирішив закінчити ці знущання. Він підскочив до гнома. Вивернув лопату з його ослаблих рук і жбурнув убік. Ударив ефесом шаблі в скроню й лівим коліном штовхнув у груди. Дуліф повалився поруч із Фарівом, який уже починав приходити до тями. Дуліф заплющив очі й обпер голову об стіну шахти. Це був кінець. Трімо взяв руків’я шаблі обома руками й розташував лезо так, щоб пронизати тіло гнома. Він усміхнувся черговій своїй перемозі. І завдав удару…

У лезо шаблі дзвінко влучив металевий бортик круглого невеликого щита. Шабля вискочила з рук Трімо й покотилася по землі. Поруч упав щит. Трімо на кілька секунд застиг у цілковитому здивуванні. Щит? Шабля з рук? Перебитий смертоносний удар? Чи це сон? Трімо почув кроки, що наближалися. Він повернув голову. До них, у супроводі гнома-робітника, наближався Вендор Райс. Гном перелякано шмигнув убік, а Вендор не поспішаючи наближався. Трімо кипів від люті. Він був схожий на звіра, в якого вирвали здобич із пащі. Трімо був настільки збентежений і охоплений гнівом, що просто спостерігав, як Вендор наближається до них, а Вендор легкою ходою скорочував відстань між ними. Він шморгав носом і, коли зовсім наблизився, якось незграбно чхнув. Він підійшов до Дуліфа й, між іншим, тихо сказав Трімо: «Посунься», злегка відштовхнувши того вбік. Шокований Трімо зробив крок назад. Вендор по-дружньому потріпав кошлату голову гнома, примовляючи з легкою докорою:

— Дуліфе, Дуліфе… Що з тобою робити? Як дитина вічно встряєш у дурні історії. Вчиш тебе, вчиш, а ти прямо як на зло погано б'єшся і все. Ну от скажи, ти що, спеціально підставляєш свою голову під удари? Чи хоч іноді ухиляєшся? Чи тобі подобається, як вона порожня дзвенить? Адже я так розумію, останні мізки тобі вже давно вибили. Е-ех…

Дуліф не міг повірити, що Вендор тут. Він розплющив очі й побачив над собою свого друга-людину. Вендор врятував його. Вендор прогнав страшну смерть геть і тепер стоїть і жартує з ним, як у звичайний день. Дуліф так радий був побачити свого друга. Він усміхнувся Вендорові й пролепетав слабким голосом: «Вендоре… невже ти тут? Я так радий тебе бачити». Вендор махнув у бік гнома рукою й відповів:

— Та годі кривити таке обличчя. Ти ще заплач! Тільки врахуй, я носову хустинку в наметі забув.

Потім він запустив руку під сорочку й став чухати живіт, повернувся до Трімо й запитав того:

— Що ви тут не поділили? І взагалі, тобі не соромно? Такий здоровий, а порізав цього недалекого коротуна, неначе сосиску.

Очі Трімо були налиті кров'ю. Він втупився в обличчя Вендора й прошипів крізь зуби, бризкаючи слиною:

— Я розріжу тебе на дрібні шматочки й викину собакам!

Вендор скривився. Він гидливо подивився на Фаріва з Дуліфом і знову на Трімо. І знову звернувся до нього:

— Я от дивлюся на вас усіх і розумію – щось із вами не так! Ви тут щось зіпсоване з'їли чи випили? Щось ви з головою явно не дружите, — і він покрутив долонею біля скроні.

Трімо був шокований такою нахабністю. Вендор поводився як серед малолітніх хуліганів, що побилися. Весь його тон і поведінка не випромінювали ані краплі страху чи хвилювання. Трімо звик, що при одному його вигляді суперники тремтять від жаху. Натовпи тікали, побачивши його. Але, може, цей нахабний Вендор не знає або, швидше, не розуміє, на кого нарвався. Ну, нічого! Зараз Трімо дасть йому урок і насадить двох друзів на одну шаблю. Це буде цікаво! Давно йому не випадало подвійне вбивство близьких між собою людей. От і добре, що Вендор підійшов. А щит свій він більше ніколи не кине. Трімо заспокоївся. На його обличчі заграла нахабна усмішка, і він відповів Вендорові:

— Який же ти дурень, Вендоре, що прийшов сюди. Так би ти оплакував смерть свого друга, але живий ходив би й жартував, а тепер мені доведеться вас двох в одну яму закопувати. Ну, це навіть приємніше буде.