VI.VI

Але цей гном був явно один, а Фарів теж був непоганий у ближньому бою. Він теж став наближатися до Дуліфа, стиснувши кулаки. Вихід у Фаріва був один — убити гнома й сховати його тіло!

Атака Фаріва була стрімкою. Він одночасно пустив ногою пил у бік Дуліфа, і поки вона осідала, вже придумав, як напасти. Правий кулак б’є в голову. Натикається на блок. Одночасно лівий потрапляє в пах. Ліктем правої руки він пробиває захист гнома. Лобом б’є в ніс. Гном втрачає рівновагу. Фарів хапає того лівою кистю за голову й, у стрибку, правим коліном завдає нищівного удару в скроню. Гном падає, і Фарів лівим коліном наступає на горло гнома, ламаючи його. Усе вирішено.

Пил не встиг осісти, застилаючи очі Дуліфу, а Фарів блискавично налетів на нього. Але Фарів не знав бойової підготовки Дуліфа. Правий кулак Фаріва летів у голову Дуліфа. Дуліф у відповідь своїм правим кулаком відбив правий кулак суперника. Лівий кулак Фаріва відбив лівим коліном, різко підстрибнувши. Правою ступнею влучив Фарівові в грудну клітку. Той видав хрипкий свист і покотився по землі, піднявши клуби пилу. Дуліф усміхнувся, вигукнувши Фарівові:

— Вставай! Я ще не закінчив!

Фарів миттєво схопився й кинувся на Дуліфа. Ситуація починала ускладнюватися. Дуліф був сильний суперник. Бойове загартування у вільній армії під керівництвом Вендора давало свої плоди. На Дуліфа полетів шквал обманних і цільових ударів. Один із них розбив Дуліфу ніс до крові. Вся борода зросилася темно-червоним. Однак гном навіть не моргнув, витримавши влучання. Завершити свою серію ударів Фарів вирішив у стрибку, маючи намір влучити Дуліфу в голову коліном.

Але Дуліф підстрибнув одночасно із суперником і правим кулаком завдав найсильнішого удару тому в коліно. Колінна чашечка хруснула, і нога неприродно зігнулася. Лівий лікоть гнома влучив Фарівові в перенісся. Кров бризнула й рясно залила бороду. Фарів розбито повалився на землю. Він стогнав, тримаючись за ногу й обличчя. Він усвідомлював, що програє. Можливо, вже програв, і що з цим робити, зовсім не зрозуміло. Це вселяло образу й страх. Дуліф же схопив його за комір і підняв, неначе напівпорожній мішок. Зі словом: «Мерзотник!» він розкрутив того й жбурнув щосили в бік дерев'яної стіни шахти. Фарів вліпився в неї й майже знесилений, повільно сповз по ній, залишаючи червоний слід.

Дуліф став до нього наближатися, примовляючи:

— Б’єшся ти не сильно! Так у підворітті хуліганів розганяти тільки можна. Торгуєш, мабуть, усе ж краще, якщо зміг умовити гномів із собою співпрацювати. Але це все ти вже поясниш варті!

Але козир у рукаві у Фаріва залишився. Він розвернувся й жбурнув жменю пилу Дуліфу в очі. Біля стіни знаходилася лопата, і Фарів, коли врізався в стіну, підім'яв лопату під себе. І коли Дуліф став інтенсивно протирати очі, Фарів підвівся й з криком: «Згинь!», розмахнувшись, завдав удару. Дуліф в останній момент встиг прикрити голову, повернувшись лівим плечем. Багнет лопати прорвав одяг і залишив глибоку криваву подряпину. Фарів знову замахнувся, однак Дуліф схопив його за сорочку й завдав різкого удару головою в обличчя. Це був завершальний удар у поєдинку. Лопата випала з рук, а сам Фарів знову повалився спиною на стіну й сповз по ній, широко розкинувши ноги перед собою. Голова його впала на груди, і він хрипів, пускаючи криваву слину на штани й запилену землю.

Дуліф став оглядати пошкоджене плече, обурюючись:

— Ну треба ж! Мою улюблену сорочку порвав. Ти що, не міг по ногах бити? Ці штани я зовсім не люблю. Одягнув лише тому, що інші були випрані!

У відповідь Фарів тільки хрипів. Дуліф хотів підняти Фаріва, щоб відвести до варти, однак помітив, що до них стрімко наближається чоловік. Дуліф крикнув йому:

— Гей! Шановний пане, ходіть сюди!

Чоловік наблизився, і Дуліф упізнав Трімо, слугу графині Амерзі. Це була не найприємніша зустріч, але краще, ніж нічого. Дуліф знову звернувся вже на ім'я:

— Трімо! Голубчику! Допоможи-но мені цього негідника підняти!

Однак обличчя Трімо було суворим. Він швидко глянув на переможеного Фаріва й напав на Дуліфа. Швидкість ударів Трімо була чудовою. Дуліф майже не помітив кулака, що летів, і ледве встиг ухилитися. Але ось другий і третій удари відбити не вдалося. Дуліфу здалося, що його кілька разів ударили по тілу й у голову молотком – настільки важка була в Трімо рука. І один стрімкий удар лівою ногою змусив гнома впасти на спину, перекотившись через себе. Такого розвитку подій Дуліф в принципі не міг передбачити. Він швидко підвівся на ноги й мотнув головою, намагаючись струсити відчуття від важких ударів. Він здивовано звернувся до Трімо:

— Ти чого? Що з тобою? Цей мерзотник незаконно торгував у шахті забороненим товаром! Я зловив його й знешкодив. Трімо, я зрозумів ще на раді, що я тобі неприємний, але не до такої ж міри!

Трімо піддів носком лівої ноги лопату й ударом жбурнув її під ноги гномові. Голос його був холодний і безжалісний:

— Досить балачок. Бери лопату! Я звик битися із суперником, у якого зброя в руках. Так приємніше перемагати!

Дуліф був здивований. Чому Трімо нападає на нього? Ніби він у чомусь винен. Він знову спробував розгублено звернутися до нього:

— Трімо, що з тобою? Я ж тобі нічого не зробив! Я зловив злочинця, а ти на мене нападаєш. Якщо я так образив тебе – вибач!