Глава 56

Дуліф гукнув його й, усміхаючись, попрямував до нього:

— Фаріве! Фаріве, почекай!

Той зупинився й підозріло примружив очі. Дуліф наблизився й простягнув Фарівові руку:

— Привіт!

Фарів не подав руки й з презирством запитав:

— Ти хто такий ще?

Дуліф почухав потилицю й, ніби вибачаючись, став пояснювати, опускаючи очі вниз:

— Я… Ну я просто робітник… Просто тут така справа… Розумієш… Ну мені дещо треба від тебе…

Фарів перервав його:

— Та годі! Я тут до чого? Іди геть купуй в інших торгашів, що тобі треба! — і розвернувся йти геть.

Дуліф схопив його за лікоть і поспішно сказав:

— Ну, почекай! Мені сказали, що ти мені можеш у цьому допомогти...

Фарів різко розвернувся, скинув руку й суворо втупився в Дуліфа:

— Що ти верзеш? Хто тобі що розповідав? Забирайся, поки не отримав прочуханки!

Дуліф награно стривоженим голосом продовжив:

— Руліф сказав, що ти можеш допомогти! Або він збрехав?

Фарів нахмурив лоба:

— Руліф… Руліф... Руліф із нижньої шахти?

Дуліф скривив гримасу крайньої стурбованості й додав:

— Ну так! Він мені порадив, що якщо хочеш вирішити деякі питання… то слід знайти тебе… Сам він не захотів піти зі мною, сказав, що працюватиме без перерви й тому в нього немає часу.

Фарів кивнув головою й невдоволеним тоном промовив:

— Звісно, він не захотів піти з тобою. Цей пес не розрахувався за попередній товар, а набрав нового! Тому й хоче працювати без перерв. Зате від мене вічно ховається, замучив!

Це був тріумф. Фарів на гачку! Залишилося тільки підсікти й витягнути рибку! Дуліф так само стурбовано запитав:

— Ну, то що? Допоможеш?

Фарів запитально кивнув Дуліфу й спитав:

— То що тобі треба?

Дуліф протяжно відповів:

— Ну… І те… І…

Фарів махнув рукою:

— Ясно! Ви, гноми, вічно не знаєте, що вам треба. Ходімо подалі від зайвих очей. У мене є деякі замальовки й одна штуковина, яка тебе зацікавить.

Дуліф згідно кивнув, і вони пішли в закуток за шахтою. Вони зупинилися біля глухої стіни, оточені стінами шахт. Фарів дістав з однієї кишені свого камзола маленьку паперову папку з листками з малюнками різних приладів, а з іншої — овальний чорний предмет, що вмістився в долоні, що мерехтів у деяких місцях миготливим синім і червоним світлом:

— Ось тримай – це безшумна міна. Її можна використовувати для масштабного руйнування породи й стін, а ось тут, у папці, малюнки майже всього, що в мене є. А які спиртні напої в мене є! Захитаєшся! Ну а тепер скажи-но, друже, що є в тебе? Каміння? Магічні кристалики? Золоті самородки? Беру все!

Дуліф узяв міну до рук і покрутив її. Ось Фарів і попався. Ось чим промишляє цей негідник. Постачає заборонене обладнання та алкоголь на шахти. Дуліфу стало соромно за своїх побратимів-гномів. Невже вони такі меркантильні, що змогли вступити в змову з цим дрібним шахраєм? Дуліф підкинув міну в руці й хмикнув. Фарів у передчутті вдалої угоди додав:

— Можна набрати товар авансом. Тільки дивись, щоб не як Руліф! Він уже догрався. З ним розберуться суворо. Дивись, щоб із тобою такого не сталося. Ну, то що? Відразу розплатишся чи в борг поки візьмеш?

Дуліф усміхнувся й відповів:

— Ну ти й мерзотник, Фаріве. З тобою відразу розплатиться ельфійська варта. Причому по всіх рахунках, повір мені!

Фарів такої відповіді точно не очікував. Він здивовано моргнув і миттєво розлютився. Лють не дала йому усвідомити, що перед ним не гном-робітник. Він одним кроком наблизився до Дуліфа впритул. Їхні бороди зіткнулися, і Фарів, пропалюючи очима гнома, випалив:

— Ти що, хробак підземний, у ігри зі мною грати надумав? Одне моє слово, і тебе закопають так глибоко, що жодна експедиція не знайде! Повір мені, тепер ти не те що мого товару не отримаєш, а й своєї платні не побачиш. Тут ти вже напрацювався, смердюче кодло!

Дуліф замість слів придумав кращу відповідь. Він скривив рота й рясно плюнув Фарівові в обличчя. Той охнув і став витирати слину, відступивши на крок назад. Дуліф ще раз підкинув міну в руці й збирався стукнути нею Фаріва по голові, щоб трохи знерухомити. Але сталося те, чого Дуліф точно не очікував. Фарів, підхопивши його під руку й комір, спритним і вмілим кидком жбурнув через себе. Дуліф полетів у бік стіни. Врізався в неї й незграбно впав лівим плечем на землю. Міна вислизнула з руки й покотилася в невідомому напрямку.

Фарів став повільно розстібати ґудзики свого камзола, грізно примовляючи:

— Ну, худобо! Тепер тебе самі боги не врятують. Я зроблю з тебе відбивну. Будеш знати, як мені голову морочити. Справедливість захотів відновити? Подивимося, як ти її відновлюватимеш без голови!

Дуліф зрозумів, що Фарів, крім того, що є темним торговцем, ще й прихований боєць. Він засміявся, повільно піднімаючись із землі. Давно Дуліф не вступав у сутичку. І вже точно не очікував, що якийсь шарлатан може дати йому бій. Фарів скинув камзол на землю, але зупинився у своєму лютому пориві. Обличчя його противника не випромінювало страху. Навпаки, він був дуже задоволений тим, що сталося, і посміювався, стягуючи з себе робочий одяг. Дуліф став розминати пальці, весело примовляючи: