VI.II

Аріман здивовано хитав головою, гладячи Анель по волоссю. Він був здивований тим, що собі вигадала його кохана. Аріман її часом не впізнавав – вона стала дуже сильно підвладна ревнощам. Якби вона знала, що він хоче вже п'ятьох дітей замість трьох, то її сумніви миттю розвіялися б.

У цей момент до шатра увійшла графиня Амерзі, одягнена по-похідному, у синю сорочку з довгим коміром, широкий пояс із золотою застібкою у вигляді корони. Стегна щільно облягали шкіряні чорні штани, прикрашені коштовним камінням. На лівому стегні висіла тонка шабля в золотих інкрустованих піхвах. Очі Арімана широко розкрилися від несподіванки. Анель обернулася, опустила очі, побачивши, хто зайшов, і пригорнулася сильніше до Арімана. Графиня хотіла щось сказати, але Аріман випередив її:

— Графине, прошу Вас вибачити нас, але ми хотіли б із моєю нареченою залишитися наодинці! Якщо у Вас є питання, які необхідно вирішити, то я буду вільний лише надвечір або завтра вранці.

Графиня на секунду розгубилася від такого тону, піднявши брови вгору. Але потім розсміялася й відповіла:

— Ой, насмішив, Аріманушко, так насмішив. Які питання можуть бути у нас із тобою? Ти мало не загинув, борючись із тією горою, а я не могла тебе провідати всі ці дні. Та ще й вибачитися не вийшло, що так і не навідувалася в гості після тієї зустрічі на раді. Боги милосердні, не будь таким суворим зі мною, я ж хвилююся за тебе. Невже не ясно?

Аріман зрозумів, що графиня, не соромлячись Анель, починає застосовувати свої методи спокушання. Він вирішив піти від противного й іншим способом випровадити її з шатра. Аріман однією рукою обіймав Анель і відчував, як її пробирав дрож від присутності цієї жінки. Лорд усміхнувся й м'якшим голосом відповів:

— Ви праві, дорога Агнесо. Це я щойно прокинувся, тому недостатньо делікатний. Мені приємно, що Ви не забуваєте свого скромного знайомого й дбаєте про його здоров'я. Але Ви зрозумійте, що мені необхідно побути наодинці зі своєю нареченою, а пізніше я обов'язково приділю Вам час.

Мабуть, така відповідь задовольнила графиню. Вона ніжно усміхнулася й злегка закотила очі, зітхнула й відповіла:

— Ну що ж, Аріманушко… Як скажеш. Я все розумію. Я сподіваюся, що твоя наречена, відновлюючи твоє здоров'я, не забере всі твої сили. Ми повинні з тобою добре все обговорити. Особливо тепер…

І графиня, пославши повітряний поцілунок Аріману, стала виходити з шатра. Аріман зітхнув із полегшенням. Він міцно тримав Анель і відчував, як вона намагалася вирватися з його обіймів. Відчував усім тілом, як вона вся тремтіла від нервового потрясіння та ревнощів. Але раптом графиня різко розвернулася й, весело піднявши брови, знову звернулася до Арімана:

— Послухай, милий, я ось що подумала…

Аріман зрозумів, що графиня не збирається йти на позитивній ноті. Анель більше не зможе витримати її присутності в шатрі. Терпіння Лорда було не безмежним, і грубі слова вже почали формуватися на його язиці. Але всю ситуацію врятував гном. Коли графиня почала свою фразу, до шатра заскочив Дуліф Грум, штовхнувши її. Вона замовкла, стиснула губи й кинула на нього лютий погляд. Рука її лягла на ефес шаблі, а Дуліф Грум, наче не помітивши присутності графині, заторохтів:

— Молодий Лорде, я прошу вибачити мене, що перервав Вас із Вашою нареченою, але просто подарунки й золото, що Вам несуть, нікуди більше складати. Дозвольте ставити ще один намет для зберігання?

Графиня вирішила, що їй залишатися тут більше немає сенсу й, відштовхнувши гнома вбік, гнівно покинула шатро. Аріман був безмежно радий бачити Дуліфа. Він як ніколи був доречним. Взагалі, Аріман у своєму довгому спілкуванні з гномами відзначив про себе, що вони завжди з'являються вчасно, коли потрібні. У найтяжчу хвилину вони з'являються нізвідки й простягають руку допомоги або рятують ситуацію. Гном, щойно графиня вийшла, дуже голосно сказав:

— А тут ще хтось був? Так неприємно пахне. Сніданок прямо рветься назовні!

Сказано це було так, що графиня не могла не почути. Вона відсмикнула край шатра й спопеляючим поглядом свердлила гнома. Якби її очі могли метати блискавки, від Дуліфа залишилася б димляча жменька попелу. Дуліф удав, що тільки зараз помітив графиню. Він розплився в неприродно широкій усмішці й спробував нахилитися, імітуючи уклін, примовляючи штучно солодким тоном:

— Добридень, Ваша високість! Ви вшанували нас своєю присутністю. Вибачте, не можу нахилитися, бо сніданок вирветься назовні й зіпсує Ваші милі штанці. До того ж зараз не найкращий час заходити сюди. Якийсь злий дух навідався до шатра й залишив після себе страшний сморід. Ось так!

Графиня прошипіла:

— Ненавиджу гномів! — і пішла, гнівно цокаючи підборами.

Дуліф повернувся обличчям до Арімана й, показуючи на вихід, з удаваною здивованістю пролепетав:

— А що я такого сказав?

Аріман засміявся з цього грубого жарту. Навіть Анель не втрималася й про себе тихенько усміхнулася. Аріман звернувся до Дуліфа:

— Дуліфе, друже мій! Ти не уявляєш, як вчасно ти зазирнув! Я бачу, що гострого язика ти добре навчився у Вендора! Так що там із наметом? Які подарунки й золото?