Глава 52

У відповідь на це Аріман мовчки кивнув і попросив її відійти трохи вбік від нього. Вона награно зробила серйозне обличчя і зі словами: «Слухаюся, пане!» відстрибнула вбік. Але десь у глибині свідомості вона відчула щось недобре. Аріман не здивувався, як раніше, висловленій задумці. Складалося враження, що він має намір виконати те, що вона вигадала. Вона стала з удаваною серйозністю спостерігати за Аріманом.

Аріман же поставив посох перед собою, міцно стиснувши його лівою рукою. Він став намацувати потоки вихрової магії. Посох засяяв блакитним світлом. Далеке дерево під магічним впливом вирвалося з коренем із землі й зависло в повітрі. Навпроти нього в повітрі завис величезний камінь. Камінь наче вибухнув зсередини, і в повітрі зависла велика сфера з уламків різних розмірів. З деревом також стали відбуватися певні деформації. Воно стало стискатися й зменшуватися в розмірах, товстіючи при цьому. Багато листя опало під час цієї дивної зміни. Потім дерево повітрям наблизилося до сфери з уламків. Вони оточили деформоване дерево й стали з тріском складатися в щось подібне до прямокутного будиночка з гострим дахом і одним вікном. Коли грубо складений будиночок повністю сховав у собі дерево, він обережно опустився на землю. Високо над ним зависла важка велика бруківка.

Аріман підняв посох і трохи нахилив його в бік будиночка з деревом. З посоха вирвалася з електричним тріском блакитна безперервна блискавка й ударила в навислу бруківку. Іскри сипалися й летіли в різні боки від каменю, а сам він почав розігріватися. Спочатку він став темно-червоним, потім яскраво-червоним, потім вогненно-оранжевим. І згодом він загорівся сонячно-жовтою барвою. Було помітно, що порода розплавилася й хоче розпеченою плямою обрушитися на дах будинку, але магічна сила утримує її у формі сфери. Блискавка перестала розжарювати й без того вже розпечену магму, на яку перетворився камінь.

Аріман поставив посох на землю й, не відриваючи погляду від того, що він створив, так само суворо й серйозно запитав Анель: «Ти так хотіла, мила?». Анель же стояла ні жива ні мертва. Вона не раз бачила прояв магії. Навіть у бойових цілях. Але там було видно, як стараються маги, виконуючи не такі складні магічні операції. Чи з посохами, чи без них. Але те, що створив без особливих зусиль Аріман, було незбагненно. Стоїть кам’яний будинок, і через отвір в одній зі стін видно колись високе дерево, а над будинком висить яскраво-жовтий аналог світила.

Аріман повільно повернув голову до коханої. З правої ніздрі його носа текла тоненька цівочка крові. Він так само суворо й лагідно водночас сказав: «Більше не буде невдач, Анелічко. Я більше цього не допущу!». Того дня весь її світ перевернувся. Вона побачила Арімана зовсім з іншого боку. Немає більше смішного й бешкетного хлопчика, який бігає з гномами в шахти. Перед нею стояв дорослий чоловік-ельф. Ще того дня вона зрозуміла, що та магія, якою керував Аріман, дуже небезпечна. І найголовніше, що вона відкрила для себе, що насправді кохає Арімана й хоче, щоб цей чоловік був із нею все життя. Після цієї події Аріман знову займався своїми улюбленими справами: бігав і далеко їздив із гномами, невдало експериментував, жартував і по-дитячому заливався сміхом. Але в очах Анель він залишився надзвичайним назавжди…

...Зараз же, коли вона сиділа поруч із ним і гладила його руку, він взагалі здавався їй богом. Жоден звичайний ельф не був в змозі дістати гору із землі. Аріман це зробив. Зробив те, що підвладне лише богам, і залишився живий. Отже, висновок напрошується сам собою – він перетворюється на бога. Навіть ті маги, які лікували, розводили руками, визначивши всі пошкодження після ритуалу. Вони взагалі переживали, щоб тіло Арімана залишилося цілим, не те що він сам залишився живий. Вони говорили розгублено – це диво!

Але кохати бога не означає не ревнувати його. Лише зараз Анель починала розуміти слова батька: «…Ти станеш для нього тягарем». Чотири ночі поспіль після події Аріман уві сні повторював: «Вона моя, я не віддам її тобі. Вона моя!». Анель відчувала, що ця фраза стосується не її. Вона й так була поруч, і ніхто не зможе тепер її забрати від Арімана. Ніхто навіть не посміє це зробити. Отже, він говорив про іншу особу жіночої статі. Ревнощі стискали грудну клітку Анель так, що було важко дихати. Вона не могла дочекатися, коли Аріман знову прокинеться, щоб дізнатися, хто ця жінка, і якщо Аріман кохає її, піти з їхнього шляху назавжди. Вона не буде тягарем!

Аріман, який не очікував такого питання, усміхнувся й запитав:

— Анелічко, ти що? Про що ти говориш, мила?

Анель підвела на нього великі зелені очі, вкриті блискучою пеленою образи:

— Я не стану стояти у вас на шляху. Якщо ти кохаєш її, так і скажи. Я піду й не заважатиму. Скажи чесно… Це та білява жінка, що підходила до тебе після виступу? Це вона?

Аріман підвівся з ліжка й обійняв кохану, примовляючи:

— Ну що ти! Що ти, кохання моє. Яка жінка? Це просто кошмари після складного магічного обряду. І більше нічого. Мені потрібна тільки ти.

Анель міцно обійняла Арімана, уткнувшись йому в груди, й сказала:

— Я не хочу!... Я не можу тебе втратити, Арімане! Після всього пережитого, після стількох безсонних ночей і хвилювань, я не переживу, якщо ти залишиш мене. Чуєш, не переживу!