V.IV

Посох засяяв блакитним світлом. Така кількість магів, які акумулювали астральну енергію, змушували свідомість Арімана почуватися інакше. Йому здавалося, що він ментально вирвався з тіла й огорнув свою фізичну оболонку, а потім відчув стрімкий потік жахливої вихрової магії. Він занурив себе в неї так різко, як кинутий камінь занурюється у воду. Його тіло здригнулося, і якби не маги-цілителі, воно могло б уже вибухнути на дрібні шматочки. Він відчував, як вихрова магія намагається розірвати молекулярні зв’язки в його тілі, але маги добре виконували покладене на них завдання. Тіло залишалося цілим. Жодного натяку на якісь розриви чи порушення внутрішніх органів. Однак він відчував, що тіло залишається стабільним завдяки штучному втручанню, а вихрова магія пульсаціями намагається розірвати його на частини. Це було жахливе відчуття, однак терпиме. Аріман відчував, що посох переповнюється цією жахливою магією.

Електричні дуги, що виходили з посоха з тріском, били в землю, здіймаючи хмарки пилу. І ось посох увібрав достатньо магії. В окрузі стояв дивний гучний гул — це вихрова магія намагалася вирватися з посоха, але безуспішно. Тепер Аріман зрозумів, що майже зливається зі своїм посохом.

Настав час занурюватися в надра землі й шукати відповідну гору. Він випустив із посоха невидимі потоки магії, які, неначе руки, занурилися в землю. По поверхні пройшло тремтіння. Аріман відчував, як він занурюється глибше й глибше. Відчуває всі нерівності та порожнини під земною поверхнею й проходить крізь них. Він відчував поверхні таких великих пластів землі, що вони були співмірні з горами в Заскаллі. Очі його широко розкрилися від таких незвичайних відчуттів. Але ось він, на величезній глибині, провалився в прірву неймовірних масштабів. Аріман навіть ментально-магічно відсахнувся, але потім продовжив пошук, заглиблюючись у прірву. І нарешті він знайшов брилу, масштабами відповідну під гору, на її дні. Він схопив її своїми магічними руками й почав піднімати. Але тут же зупинився. Він відчув щось дивне всередині цієї величезної брили. Уся її внутрішня частина була переповнена життям. Якісь маленькі істоти з великими головами й очима жили всередині цієї брили. Аріман здивувався цьому безмежно. Він опустив назад на дно прірви цю гору й став її досліджувати, проникаючи ментально в її товщу завдяки вихровій магії. І тут його здивуванню не було меж. Уся гора була суцільним механізмом і містом для маленьких істот. Несподівано гора здригнулася й почала пересуватися по дну прірви подалі від того місця, де її було піднято. Істоти, що населяли гору, були дуже налякані тим, що відбувається. Аріман відчував це й подумки вибачився перед ними. Але незрозумілим було те, що істоти почули його думки, що налякало їх ще сильніше, і гора прискорила свій рух. Аріман здивовано продовжив пошуки іншої гори вздовж дна. І одразу ж наткнувся на ще одну. Це була величезних розмірів брила, достатня, щоб закрити розкол. Аріман занурився й у неї. Вона була звичайною гірською породою, переповненою різними жилами коштовних і магічних каменів. І щось Аріман відчув ще під цією горою. Але відчуття це тривало секунду, і він не зміг усвідомити, що це було. Вторинне дослідження гори нічого не дало, і він вирішив діставати гору назовні. Гора з маленькими істотами віддалилася досить далеко, і Аріман сподівався, що уламки, які падатимуть на дно прірви, не зачеплять її. Він схопив гору, але виникло відчуття, якого він точно не очікував. Він відчув, що ця гора дуже важка. Це було абсолютно неймовірно! Невже ментально можна відчути вагу? Але розмірковувати часу не було. Він спрямував ще більше зусиль, щоб вирвати гору й почати піднімати вгору. Це зусилля позначилося на його фізичному тілі. В очах тріснули капіляри, зробивши їх червоними. На лобі й щоках проступили сині вени, які часто пульсували. Шлунок, здавалося, от-от вивернеться. І, схоже, дихала тільки одна легеня. Але гору він уже схопив. Вона піддалася, він її злегка хитнув і почав піднімати вгору. І тут нова шокуюча несподіванка. Під горою відкрилася величезна діра. І з цієї діри щось величезне схопило гору за основу й різко смикнуло вниз. Аріман випустив гору, і вона впала на своє місце. Такий ривок хвилею повернувся Аріману в його фізичне тіло. Він сильно похитнувся, ледве втримавшись на ногах, які дуже слабо впиралися в землю й трохи тремтіли в колінах. Аріман кашлянув кров’ю, червоні краплі стікли на підборіддя й упали в пил. Маги, які спостерігали за Аріманом, дуже стривожилися побаченим, а найближчі спостерігачі за ритуалом схопилися за голови. Багато хто говорив: «Він погубить себе! Треба все зупиняти!» У самого ж Арімана крутилося питання в голові: «Що це могло бути?» «Що за неймовірна сила могла вирвати в нього гору?» Шалена думка промайнула, неначе блискавка у свідомості: «Це був якийсь бог!» Але потім його охопив гнів. Невже якесь невідоме божество, чи божество взагалі, відбере в нього такий довгоочікуваний тріумф? Цьому не бути! І це вже справа честі. Він знову сконцентрувався на своїх магічних руках і міцніше схопив гору та, незважаючи на вагу, став різко її піднімати. Він підняв гору над прірвою й став наближатися до поверхні, і тут щось знову вчепилося в гору біля її основи.