V.III

Він зміг домовитися з інженером і включити його до своєї таємної торгівлі. Тепер інженер наглядав за гномами, які незаконно приносили Фарівові коштовності та магічні камені. До робочого персоналу гномів потоком полилося все заборонене. Деякі приходили прямо до намету Фаріва й закуповувалися на місці. І все це відбувалося на очах у всіх, але ніхто нічого не підозрював. Гноми – народ не дуже балакучий і може зберігати таємниці, навіть якщо ці таємниці дуже погані й сумнівні. Причому, здавалося, сама природа грає Фарівові на руку. Тиждень за тижнем ідуть проливні дощі. Це заважає Аріману розпочати ритуал. Однак вода не перешкоджає бурінню, і торгівля Фаріва процвітає.

Нарешті час дощів минув. Кілька днів стояла тепла, ясна погода. І одного з цих днів Аріман вирішив зробити те, що йому судилося. Його шатро розташовувалося на початку просіки на пагорбі. Сам Лорд перебував у шатрі зі своєю коханою. Вони сиділи на ложі й трималися за руки. Аріман був одягнений у довгі сріблясті шати, укріплені особливими нитками. Це було потрібно для ритуалу. Потоки вихрової магії непередбачувані й можуть розірвати звичайну тканину. Шати, які були на Арімані, згідно з розрахунками, мали витримати це жахливе навантаження. Анель була у звичайній білій легкій сукні. Вони сиділи мовчки. Слова були зайві. Все вже було вирішено, і зворотного шляху немає. Анель не піднімала очей. Аріман милувався нею. Він тихо запитав її:

— Ти точно не підеш? Весь світ дивитиметься. Невже не хочеш побачити наш тріумф?

Анель підняла очі на коханого. Вони блищали від вологи, але вона стримувала сльози. Аріман знав, що щойно він покине межі шатра, кохана дасть волю емоціям. Анель сказала:

— Наш тріумф відбувся набагато раніше, коли ми покохали одне одного, а зараз це твій обов’язок. Але це страшний обов’язок. Я не можу дивитися, як тебе розриватиме ця жахлива сила. Я бачила, як ти тренувався зі своїми магами – на це нестерпно було дивитися. А тут… Це набагато страшніше…

Аріман заспокійливо посміхнувся:

— Не хвилюйся ні про що. Це просто необхідно зробити… Я швиденько витягну гору і одразу ж повернуся до тебе. Це ж просто – встав, посохом махнув, гору витягнув і миттю до тебе!

Але Анель не сприйняла жарту. Вона дуже хвилювалася. Чомусь вона дуже боялася того, що збирався зробити її коханий. Вона боялася за його життя. Ночами їй не раз снилися кошмари про те, як гора, що з’явилася, забирає життя в Арімана, а вона нічого не може з цим зробити. Але все вже вирішено. Аріман зітхнув і піднявся. Анель схопила його руку й поцілувала її, сказавши:

— Я молитимуся богам, щоб вони берегли тебе…

Аріман усміхнувся й провів долонею по її волоссю, відповівши:

— Не хвилюйся. Ти навіть не помітиш, що мене не було. Я ж туди й назад. І все.

У шатро увійшов один із магів і сказав:

— Мійлорде, нам час.

При цих словах грудка підкотилася до горла Анель. Аріман м’яко звільнив свою руку з долонь Анель, взяв посох і, ще раз усміхнувшись їй, вийшов із шатра.

День стояв безхмарний і сонячний. Саме такий день має бути, коли досягаєш успіху або знаходиш свою загибель. Або якщо все це трапляється з тобою одночасно. Увесь величезний табір із трепетом чекав, коли почнеться ритуал. Аріман бачив, як люди, ельфи та гноми вишикувалися по обидва боки просіки, створивши йому та його магам живий коридор. «Це буде знаменний день!» — подумав Аріман і попрямував до розлому. Слідом за ним рушила велика свита магів. Обличчя Лорда було суворим і злегка насупленим. Він уже починав намацувати потоки вихрової магії та концентрувати їх у собі й у посоху. Іскри летіли з наконечника посоха в різні боки, а після кожного його кроку пил здіймався маленьким вихором. Аріман дістане сьогодні гору будь-якою ціною. Іншого виходу немає. Аріман ішов крізь живий коридор, не помічаючи нікого. Ні Вендора, ні графиню Амерзі. Він уже подумки проводив ритуал. Для нього існувало зараз кілька речей: розлом, вихрова магія та майбутня гора! Зате за Аріманом стежили тисячі очей. Дивилися на нього, і багато хто пройнявся благоговійним трепетом. Увесь його зовнішній вигляд давав зрозуміти, що він не відступиться від свого задуму за жодних обставин. Хтось у перших рядах розгледів і інше. Один із людей тихо сказав гному: «На нашому Лорді обличчя немає, боляче дивитися. Як на страту йде, бідний. Проклятий розлом, такого ельфа згубити може». Гном глибоко зітхнув і з розумінням кивнув головою, примовляючи: «Авжеж... Авжеж…»

Аріман, на свій подив, виявив у думках одну метушливу ідею. Вона була дитячою, але йому від неї ставало приємно. Ідея того, що всі побачать, що він має рацію. Він усім доведе, що може. І всі ним будуть задоволені. Така ідея розвеселила Лорда. Він навіть ледь помітно посміхнувся. Але хід його думок перервав голос мага:

— Ми прийшли, мілорде. Можна починати?

Посмішка зникла з обличчя Арімана. Він зупинився й мовчки кивнув магу. Це було те місце, яке він сам обрав для ритуалу. Тут усе й вирішиться…

А перед Аріманом зіяла широко роззявлена паща розлому в гірському кряжі, неначе кидаючи йому виклик. І він прийняв цей виклик! Аріман поставив перед собою посох і міцно стиснув його обома руками. За його спиною розташувалися маги. Одні з них огорнули його тіло лікувальною магією, інші стали збільшувати магічний потенціал Арімана.