V.I

Його полотна настільки дорогі, що їх можуть дозволити собі лише дуже заможні верстви суспільства. Вендор зрозумів, що Аріман не впізнав генія, і, усміхнувшись, сказав:

— Що, не впізнав його, так? Це його «родзинка». Перевдягатися в бідного художника і малювати знаменитих осіб у звичайному житті. Причому він так майстерно маскується, що деякі кілька разів потрапляють на його вудку. Тепер і ти займеш своє місце в його колекції. Бути намальованим Арміном – це велика честь. Вітаю! Мене він точно не намалює грифелем, а якщо й наважиться, то хіба що тільки тим, що прилипає до підошви й паршиво пахне. Хех!

Аріман був надзвичайно здивований:

— Але він так природно захоплювався мною… Невже тільки заради картини?

— Може, й не тільки заради картини. Ти собі не уявляєш, Арімане, як ти розбурхав душі й серця. Про тебе вже починають складати легенди. Ти зміг своїм коротким виступом перевернути внутрішній світ багатьох. Ти об’єднав народи так, як вони не об’єднувалися з часів війни із Зеленошкірою Ордою. Поглянь, що ти зміг зробити!

Вендор вказав рукою на безліч наметів і шатер за їхніми спинами, що розташувалися вздовж усієї просіки. І продовжив:

— Ти подивися – всі тут. Люди, гноми та ельфи. Арімане, ти відродив у їхніх серцях повагу та братерську любов одне до одного. Кожен готовий віддати життя за побратима-гнома або побратима-людину. Ти відновив старий союз наших народів, про який давно вже всі забули. І будь певен – якщо ти не зможеш дістати цю кляту гору з-під землі, вони всім світом прийдуть і витягнуть її замість тебе. Ти зріднив ці народи. Тепер ми знову стали одним цілісним монолітом, як у часи старої війни із Зеленошкірими.

Аріман бачив, як між наметами переміщується безліч народу. Он ельф із гномом сміються. Он людина допомагає гному котити бочку. Трохи далі ельф читає поему, а люди уважно й заворожено слухають, а потім аплодують. В іншому місці ельф навчає людей стрільби з лука, а людина – метання ножів. А неподалік усі разом встановлюють великий намет. Брови Арімана насупилися. Він і сам розумів, який резонанс він вніс у життя багатьох. Але коли те саме чуєш з вуст іншого, а тим більше з вуст Вендора, все стає чіткішим у свідомості. Розмиті образи набувають форм, і починаєш бачити всю грандіозність того, що сталося. Не гора, яку він так зухвало збирався вирвати із землі, є унікальною дією. Ні! Вона лише маленький додаток до більш грандіозної події. Головним було єднання народів. Аріман був лише іскрою, маленьким поштовхом до цього. У цьому й була його місія, його особливість. Ось для чого він народився на світ. І неважливо, насправді, з’явиться ця гора чи ні, люди, ельфи та гноми залишаться братами. Це тішило Арімана. Його серце наповнювалося гордістю за цей благородний порив братніх народів. Він розумів, що більшої нагороди не може бути. І більше він вже зробити не зможе. Він виконав свою місію. Все інше є лише формальністю. Об'єднання народів вже не зупинити. Усвідомлення цього наповнювало його сутність невимовною радістю. Однак покладало на нього й велику відповідальність. Аріман виступив рушійною силою для багатьох до єднання, сам того й не передбачаючи, коли робив свій виступ. Тепер же братнім народам потрібен був символ їхнього єднання. І гора буде цим символом! Вона відіграватиме в майбутньому значно важливішу роль, ніж просто закриття розколу. І Аріман дав собі мовчазну обіцянку будь-якою ціною створити цю гору!

Вендор дивився на Арімана. Обличчя останнього було насуплене, а очі фанатично горіли. Вендор запитав:

— Скажи, Арімане, ти серйозно вважаєш, що зможеш з-під землі витягнути таку громаду, щоб закрити розколину? Зрозумій, коли сидиш у залі й дивишся, як відбуваються різні дива зі сталевою кулею, починаєш вірити, що ти всесильний. Але тут… Ти подивися на ці масштаби. Вони ж грандіозні! Невже в тебе вистачить сил зробити задумане? Ти вибач, звичайно, що я сумніваюся, але коли стоїш майже біля підніжжя розколу і цих величезних скель, мимоволі починаєш сумніватися…

Аріман подивився Вендору прямо в очі й запально відповів:

— Відповім тобі чесно, Вендоре. До сьогоднішньої розмови з тобою я сам дуже сильно сумнівався. Я навіть тягнув час, вичікуючи для себе відповідного моменту. Але тепер мої сумніви розвіялися, як туман на вітрі. Все стало дуже чітко в моїй голові. Я дістану цю гору будь-якою ціною, навіть якщо мені доведеться вивернути назовні всі земні надра!

Вендор пильно дивився на Арімана й сказав:

— Ти дуже незвичайний ельф, Арімане. Знаєш, у своїх пошуках реалізації цієї божевільної ідеї ти перейшов певну межу, після якої ти ніколи вже не зможеш бути таким, як раніше. Тепер і я не сумніваюся, що ти виконаєш задумане… Ти більше, ніж ельф. Ти станеш героєм нашого часу, пам’ятай мої слова. І для мене велика честь, Арімане, знати тебе особисто. Гордість за тебе переповнює мені груди!

Вендор, мабуть, хотів обійняти Арімана, але зміг стримати порив і просто міцно стиснув його плечі, стримано посміхаючись. Вендор був дуже скупий на ніжність із чоловіками, і цей порив означав дуже багато. Аріману було дуже приємно це відчувати, однак думки його були вже далеко звідси. Він уже подумки організовував роботу тих магів, яких привіз із собою. Час більше не допускав зволікань.