IV.IX

Солдати та добровольці добивали поранених чудовиськ. Коли цю роботу було завершено, вирішили звалити їхні тіла на великі купи і спалити. Так і зробили. Місце недавньої сутички обдало жаром і димом від палаючих страхітливих тіл.

Серед людей та ельфів також були втрати. Загиблих вирішили відправити до міста на механічних візках експедиції. Супроводжувати цей сумний кортеж будуть поранені та добровольці, які побажали це зробити. Спорядження перевантажили в інші вози, а три вільні виявилися заповнені тілами полеглих побратимів. Поранених теж було багато. Бажаючих вирушити назад до міста добровольців не знайшлося. «Чорний ліс» тепер став спільним кровним ворогом. Це з нього вийшли ці створіння і напали на них. Кожен прагнув помститися за сьогоднішню трагедію.

Кортеж із полеглими супроводжували лише тяжко поранені та кілька солдатів. Командир передав із солдатами, що відходили, наказ про негайне формування та прибуття підкріплення. Вози повільно вирушили в бік міста, а вже сформована в запалі сутички армія зі звичайних людей та ельфів, під проводом ельфійського командира, злагодженим, але швидким кроком, рушила мститися «Чорному лісу».

Прибули вони до щільної стіни з кривих і зловісних дерев «Чорного лісу», коли сонце почало свій шлях на захід. Але відпочивати ніхто й не думав. Члени експедиції розклали спорядження для розпилювання та утилізації спиляних стовбурів. Величезні пили та бездимні печі, що живилися енергією червоних і синіх магічних кристалів, монтувалися дуже швидко. Кожному хотілося якнайшвидше позбавити землю цих мерзенних заростей. Люди та ельфи вишикувалися у щільний ланцюжок і взялися до вирубки страхітливих дерев. Їх надпилювали або надрубували. Потім на них накидали сталеві троси, які натягувалися механічними важелями. Стовбури з гучним стогоном тріскалися й обрушувалися на землю або на інші дерева. Потім їх підтягували до великих пил і ділили на кілька частин. Ці частини розпилювалися, своєю чергою, навпіл і завантажувалися в печі. Синє та червоне полум'я охоплювало деревину з шипінням і свистом, перетворюючи майже одразу на сірий і чорний попіл.

Справа йшла на славу. Лісоповал просувався дуже швидко, і всі були дуже раді цьому. У розпилюванні дерев брали участь навіть солдати та їхній командир. Феї тим часом вирушили вглиб лісу на пошук і знищення своїх змінених одноплемінниць.

А гноми тим часом з іншого боку лісу давно пиляли ліс, навіть не підозрюючи про сутичку, що сталася. За їхніми спинами знаходився величезний розлом між двома високими горами. Навіть при світлі дня він виглядав зловісно. Краї розлому здавалися сіро-чорними, а на його дні видно були залишки невдалої забудови, що валялися безформними купами зеленого каменю. Але гноми не звертали на гори уваги. Вони впевнено валили дерева на своїх механічних колісницях, перероблених під розпилювання деревини, замість буріння гірських порід. Коли сонце почало хилитися до заходу, гноми зустріли несподівану перешкоду: руїни старої вежі без даху. Три чверті круглої стіни вежі були цілі і місцями сягали бійниць другого поверху, а пролам в одній частині стіни оголював залишки гвинтових кам'яних сходів, що йшли глибоко в надра вежі.

Тоді частина гномів залишила свої машини й обережно наблизилася до вежі. З вежі, ричачи, на них вирвалися кілька упирів у залізних нагрудниках і з кийками в руках. Очолював їх маг у темному, рваному вбранні, яке волочилося за ним по землі. Обличчя його прикривала овальна гладка маска, виконана з білого мармуру. Довгі пальці страхітливо прикрашали довгі жовті кігті. У лівій руці його був кривий невеликий смарагдовий посох із круглим наконечником, що сяяв світлом молочного відтінку. Упирі напали на беззбройних гномів. Маг вигукував невідомою скрипучою мовою слова загрозливим тоном і пускав білий щільний промінь із посоха по гномах. Промінь обпалював одяг і залишав опіки на тілах. Деякі падали на землю, намагаючись загасити палаючий одяг і бороду. Решта гномів поспішно відступили до своїх машин і, взявши в руки ремонтні інструменти, дали відсіч магу та упирям. П'ятеро гномів отримали смертельні поранення жахливими кийками, а один – страшні опіки від білого променя, що випускався магом. Упирів знищили, а мага змогли захопити в полон, добряче відлупцювавши. З мага зірвали маску. Це виявився ельф із кістлявим обличчям, обтягнутим жовтою шкірою. Але найдивовижнішим було те, що волосся його було абсолютно чорним. Такий факт сильно здивував гномів, оскільки в ельфів переважно біле волосся, і лише іноді народжуються із золотистим.

Ельфу-магу зв'язали руки й зав'язали рота. Його посадили в клітку і вирішили відправити в супроводі кількох механічних колісниць до ельфійського міста Етрінос, щойно зустрінуть людей та ельфів, які рубають ліс із протилежного боку. Але маг якимось чином звільнив рота і вже цілком зрозумілою мовою став вигукувати: "Біла господиня принесе рай! Ви, жалюгідні гноми, подохнете разом з ельфами! Скоро настане рай! Мої слуги вже пожерли ельфів та людців, які теж ішли сюди. Рай пожере вас усіх!". Магу знову зав'язали рота, але цього разу вже міцніше.