IV.VII

Решта приголомшено дивилася, як один воїн безстрашно вражає ворогів одного за одним. Він був подібний до воїна, що зійшов із сивих героїчних легенд. Командир солдатів заворожено, з роззявленим ротом, спостерігав за цією картиною. Однак порив сміливця міг бути накритий хвилею нечисті будь-якої миті.

Коли чоловік стрімко пронісся крізь ворожий стрій, багато вовків та упирів залишилися за його спиною. Тепер же вони розвернулися і рушили на нього. Воїн опинився затиснутим у кільце.

Командир солдатів обернувся до добровільного війська за своєю спиною, підняв спис і на повні груди протяжно вигукнув: «У бій!» Він першим вирвався з ладу солдатів, що тримали оборону. Озброєний натовп людей та ельфів відповів йому схвальним криком і кинувся за ним, занісши над головою кожний свою зброю. Хтось тримав над головою навіть дворучну пилку.

Наступ чудовиськ був приречений. Лавина з кількох тисяч тіл змела й поглинула жахливих створінь. Утворилася безформна маса із запеклим боєм у своєму центрі. Люди та ельфи, у яких під час зіткнення випала зброя з рук, завдавали ударів по тілах монстрів кулаками та ногами. Особливо спритні стрибали ногами вперед, влучаючи ступнями в груди упирям і збиваючи таким маневром вовків, а деяких упирі перехоплювали в стрибку, впивалися в плоть, а потім відкидали убік.

Луки використовували вже не за призначенням. Ними били по спинах та боках ворогів. Багато луків не витримували лютих ударів і ламалися надвоє. Іноді навіть на три частини. Ніхто вже не звертав уваги на укуси страшних щелеп та глибокі порізи, завдані кігтями упирів. Монстрів намагалися валити на землю, застрибуючи їм і на спини, і на груди, і смикаючи за ноги, а повалені просто затоптували ногами або сікли, хто чим міг.

Але багатьом вовки та упирі завдали таких каліцтв, що вони без сил лежали на землі, стікаючи кров’ю. Хтось намагався відтягнути подалі від сутички поранених побратимів. Доблесні ельфійські солдати намагалися втілити в життя дні нудних тренувань, лишень тепер розуміючи, для чого сержант мучив їх до сьомого поту. Деяким із них вдавалося пронизати одним ударом одразу двох ворогів. А над усією цією січею стояв жахливий гул з лайки, реву та передсмертних криків чудовиськ. Це була безжальна бійня.