III.XІ

Аріман і Вендор почали голосно сміятися. Дуліф фиркнув невдоволено і кивнув, склавши руки на грудях. Але за кілька секунд і сам приєднався до загального сміху друзів.

У цей момент до трьох друзів, м'яко шарудячи подолами сукні, підійшла графиня Агнес Манфол Де Амерзі зі своїм вірним слугою Трімо. Трійця її не помітила. І вона, наблизившись настільки, щоб було чутно її промову, голосно звернулася до свого слуги:

– Подивися, Трімо, як тут весело! А нас навіть ніхто не запрошує поділитися цими задерикуватими жартами.

Трімо, злегка закинувши голову й нахабно посміхнувшись набік, відповів таким же тоном:

– Ага! Я бачу. Жодних манер. Хоча, може, вони тут і не веселяться, а тільки вдають. Може, їм варто показати, як треба справді веселитися!

Графиня удавано-жартівливо стукнула його віялом по плечу і, усміхаючись, додала:

– Ну, годі! Не будь таким грубіяном. Наш юний Лорд, просто купаючись у променях слави, ще не помітив стару знайому. Чи не так, милий Аріманушко?

Усі троє замовкли, почувши вкрадливо-солодкий голос графині. Вендор навіть трохи скривився. Дуліф примружив очі. А ось Аріман… Аріман засоромився. Його щоки почали наливатися рум’янцем. Цього він сам від себе не очікував. Він пам’ятав, цей стан виникав у ньому в присутності графині ще з юності…

…Одного разу граф Амерзі приїхав відвідати Арімана разом зі своєю юною дружиною Агнес Манфол Де Амерзі. При першій же зустрічі Аріман почервонів і не міг приховати свого хвилювання. Графиня ж, помітивши це, заливалася іскристим сміхом. Це відбувалося і під час наступних зустрічей, поки граф був живий і здоровий. Він ніколи не приїжджав сам. Одного разу, коли граф вирушив до ради вирішувати земельні питання щодо угідь, які належали Аріману, графиня запросила юного мага прогулятися з нею в парку. Аріман намагався триматися. Відповідав зв’язно та розважливо. Ось тільки рум’янець на щоках видавав його. І ось вони гуляли вздовж ставка, спілкувалися. Графиня сміялася і сяяла темними очима на юного Лорда, часто поправляючи біляві локони. І раптом зупинилася, взяла його за лікоть і спитала: "А ти знаєш, чому я постійно приїжджаю сюди з графом?". Аріман заперечно похитав головою. Графиня грайливо усміхнулася і неголосно сказала: "Через тебе, Аріманушко. Через тебе!".